Радій Радутний, Фантастична Біблія (рецензія на роман О. Деканя "Коріння Всесвіту")

У релігійних книг будь-якої конфесії є дивна привабливість. Розповідають вони зазвичай про неймовірно давні часи; проблеми та мотивація персонажів інколи видаються дивними, мова вкрай архаїчна, а сюжети будь-який сучасний автор гнівно затаврує терміном «баян!», та все одно – їх читають! І читачів стільки, що будь-який сучасний автор може лише заздрісно позітхати.

Чому так? Бо ці тексти цікаві. Бо вони пройшли штучний і природний відбір протягом сотень або й тисяч років, і все наносне, нудне, занадто солодке й занадто гірке з них було вичищено. Нині це є рафінований продукт, який гарантовано сприйметься істотною частиною мешканців будь-якої країни будь-якого материка будь-якої півкулі.

Так, Антарктиду рахуємо, там зараз також люди живуть.

Так от. Чи міг би цей склад готових, гарантовано якісних сюжетів залишитися без уваги сучасних авторів? Та ніяк. Релігійні сюжети надихнули купу художників, поетів, музикантів на створення ще більшої купи картин, віршів, симфоній та мес, багато з яких стали світовими шедеврами. Нічого дивного, гарантовано цікавий сюжет – це вже чималий відсоток гарантованого успіху.

А як же письменники? Чи могли вони пройти повз такого джерела? Звичайно, ні. Вони й не пройшли.

Та є нюанс. Якщо Ботічеллі змалює поклоніння волхвів так, як описано в першоджерелі, – йому аплодуватимуть. Якщо Пушкін перекладе на вірші знайомство Діви Марії з голубом... м-м-м, це, мабуть, пропустимо; краще візьмемо для прикладу Мільтона і його «Втрачений рай», який називають віршованою Біблією, – твір став класичним, і його вивчають у школах. Про музикантів можна й не згадувати, бо, мабуть, відсотків дев’яносто класики так чи інак стосуються релігійної тематики, а рок-опера про Ісуса завоювала світ протягом кількох тижнів.

А от письменникам складніше. Тупо переписувати сюжет нема сенсу – плагіат негайно викриють, висміють і засудять. Можливо, навіть поб’ють. То що ж робити? Найрозумніші з письменників вихід знайшли. Біблійний сюжет можна взяти за основу й переробити його на... та на що завгодно, аби лишень канва збереглася. Осучаснити. Перенести на іншу локацію. В інший час. В інше середовище. В інше оточення. На іншу планету, нарешті, або й узагалі обійтись без планети.

Біблійні сюжети лишають достатній простір для літературних маневрів. Одначе потрібен розумний баланс. Горе тому автору, який тупо перенесе історію про Каїна та Авеля на вигін села Зачуханка Занепадницького району. Його не читатимуть. Так само як і не відкриють удруге книжку, де автор лишив персонажам старозавітні імена, а діяти змусив геть по-іншому. У світі багато подібних творів, і не всім, далеко не всім авторам вдалося згаданий баланс віднайти.

Маю підстави вважати, що Олексію Деканю вдалося. Найперше, збережено сюжети – але це нескладно, так багато хто робить. Збережено структуру Біблії та інших священних книг: це не єдиний роман, а серія дрібних історій, інколи пов’язаних між собою, інколи – не дуже, інколи здавалося б зовсім не пов’язаних, аж раптом читаєш і бачиш – та ось же вона, невидима нитка!..

Сюжети перенесені в часі, просторі, винесені в космос. Деякі занесені в Україну, накладені на українські реалії, переплетені з українською історією. Звісно, цікавіше читати про близький та знайомий Сорочинський ярмарок, аніж про ринок у невідомому далекосхідному містечку. Звісно, пригода в шинку на Полтавщині рідніша за рибалку в Генісаретському озері. Тим паче що в обох випадках розв’язка цілком собі фантастична, як у першоджерелі.

Так, книгу можна віднести до фантастики. Я не зможу точніше вказати піджанр, бо в тексті є елементи і філософської фантастики, і пригодницької, і містика, і нечаста в наші часи тверда НФ. Нехай літературознавці посперечаються з цього приводу – воно і їм шматок хліба, і автору піар. Я на інше зверну увагу. У книжці є Космос! Ах, як не вистачає українській літературі Космосу!.. Воно, звісно, обивателю цікавіше читати про футбол, чи про корупцію, чи про нещасних заробітчанок, але ж, як показав Майдан, кількість пасіонаріїв в Україні перевищує цей показник у середньому по земній кулі. А пасіонаріям про футбол нецікаво. Нам про Космос давай, про майбутнє людства, про можливі варіанти розвитку нашого суспільства та його елементів, цебто нас із вами.

Так от. У «Корінні Всесвіту» все це є. Беріть і читайте.

Я не знаю, чи вийде з автора новий Олесь Бердник, або Володимир Савченко, чи Микола Дашкієв; це стане зрозуміло лише років через півсотні. Але навіть якщо й ні, то «Коріння...» займе цілком гідне місце на поличці української фантастики.

Чого й усім іншим авторам також бажаю.

Радій Радутний,

письменник-фантаст,автор семи книжок і учасник десятка збірок