Вже з перших сторінок читання цієї книги неможливо відірватися, як і проігнорувати, або забути її. І чим далі читаєш, все більш переконуєшся наскільки Роа Бастос володіє не лише потужним епічним словом, а й багатим поетичним даром. Його натхненні образи, що запам'ятовуються на довго, змушують пригадати найкращі сторінки книжок латиноамериканців, зокрема представників жанру диктаторського роману -  перуанця Маріо Варгаса Льйоси та Мігеля Анхеля Астуріаса.

Власне, споріднює їх усіх не лише форма, а й суть творів - особиста драма окремих героїв і соціальна політична трагедія народу загалом. Народу, який бродить - з покоління в покоління - від одного кривавого ката - диктатора до іншого.

Роман «Син людський», що випливає вже із самої назви пронизаний біблійними мотивами та алюзіями. Це роман - притча. Тут фігурують одразу два Макондо - Ітапе, рідне село головного героя - оповідача, і Сепукай, який є немов би його двійником - примарою, відображенням. Долі цих населених пунктів постійно схрещуються і переплітаються, перегукуються луною, а часом і стикаються в питаннях життя і смерті. Такий двоїстий початок надає роману особливої стійкості, рівноваги і водночас - особливої виразності, бо кожен образ у ній відображається двічі.

Яскрава, соковита, переконлива проза, в якій реальність переплітається із магічним реалізмом, і яка буквально заповнює собою всі куточки свідомості та щілини підсвідомості. Дуже майстерно.