Іван Карпенко-Карий «Мартин Боруля» читати скорочено (стислий переказ твору) | Рецензії на книги, відгуки про прочитане, рейтинг - кращі книги

You are here

Іван Карпенко-Карий «Мартин Боруля» читати скорочено (стислий переказ твору)

Головний герой — Мартин Боруля — належить до багатих шляхтичів, чиншовиків (чиншовиками називали тих людей, що сплачували за користування землею певні кошти тому, хто нею володіє). Він звертається до чоловіка на прізвище Трандалєв, який є повіреним, з проханням — прочитати документ. Виявилося, що в ньому йшлася мова про те, що «Дворянським депутатським собранієм» Мартина Борулю було зачислено до дворянського роду й для остаточного закріплення цього факту документ подається в Сенат. Виходить, що постає необхідність в поданні до суду на чоловіка, який образив Борулю — практично уродженого шляхтича. Цим чоловіком був Красовський, який сказав, що він бидло, а його син — теля. Головний герой зауважує, що не стерпить такої насмішки над собою й ладен віддати величезні кошти, аби покарати винного за таку неповагу.

Трандалєву ж вдається одночасно всидіти на двох стільцях та отримувати чималі кошти — він є одночасно і захисником Борулі, й захисником Красовського.

Мартин звертається до свого сина, на ім’я Степан, який є працівником земського суду, з проханням привезти до нього Націєвського, який є чиновником і (за планами Борулі) гарною партією для його доньки Марисі.

Марисю ж батько намагається переробити під панночку — каже називати їх з матір’ю папінькою та мамонькою, не робити важку роботу, аби не зіпсувати вигляд рук тощо.

Марися має коханого — Миколу, який є сином одного з заможних шляхтичів на ім’я Гервасій Гуляницький. Хлопець з дівчиною вирішили одружитися й домовилися повідомити про це своїм батькам.

Молодший Боруля (Степан), коли був у рідних, розмовляє з Миколою, з яким вони вчилися разом в церковній школі. Він хвалиться, що на роботі він вчить «бумагу» напам’ять, тобто зовсім не розбирається в тому, що має відписати на документ, а пише просто завчені рядки, які часто зовсім ні до чого. Та його так навчили й той, хто це практикував, вже дослужився до вищого чину, на що сподівається й Степан. Ще він розповідає про те, як вони в місті відпочивають — напиваються «трьохпробною», тобто горілкою та виспівують «крамбамбулі» — пісні-романси.

Мартин побачив, що Степан з Миколою розмовляють та опісля зробив синові зауваження, мовляв, тепер, коли ти практично дворянин, нічого тобі водитися з тим Миколою.

Степан повертається в місто. Разом з ним, за наказом Борулі, вирушає Омелько — в найкращому одязі (також за наказом) — чоботях та доброму кобеняку, на найкращих конях. Він має з міста привезти Борулям чай, каву, цукор та самовар, щоб вони так само могли пити чай з кавою, як і дворяни.

Від Миколи приходять свати — його батько та кум Матвій. Та Мартин відказує, що його дочка, практично дворянка, не вийде заміж за простого мужика. Свати ображаються та виходять з двору.

Боруля дає своїй жінці Палажці завдання: дізнатися в Сидоровички, як правильно готувати «кофій» та в який час подавати (перед борщем, чи ввечері). А ще Мартин розказує, що невдовзі вони мають очікувати в гості чиновника, якого він вважає гідним женихом для їхньої доньки. Здивована мати спершу заперечує, бо знає, що Марися з Миколою кохають одне одного, та зрештою дає згоду.

Омелько вернувся додому дуже нескоро, аж наступного дня, бо, як виявилося, йшов пішки. Коли вони з молодим Борулею прибули до міста, до нього посходилася велика судейська компанія, яка їла привезену ним їжу та пила горілку. Хоч як Омелько відмовлявся, та його все ж напоїли, а коли він зранку прокинувся, то зрозумів, що повністю обкрадений — не було на ньому ні нових чобіт, ні кобеняка та й коней, як корова язиком злизала. Мартин дуже розгнівався та сказав, що Омелько тепер мусить відробляти йому цілих шість років за втрати. Боруля сказав, аби взяли тачанку по сусідству та поїхали в місто по жениха, а вдома звелів вести підготовку до сватання.

Марися стрічається з коханим. Хлопець розказує, що він дістав відмову від Мартина, бо не дворянин. Ця подія дуже розлютила Миколиного батька, тож він тепер наказує синові засилати старостів до доньки Зотовичів. Дівчина не знає, що робити та дає хлопцеві обіцянку вигадати щось, аби врятувати їхнє спільне майбутнє.

Марися намагається вмовити матір стати на її бік, пояснюючи, що бачить своїм женихом тільки Миколу й ніяке дворянство їй не потрібне. Та Палажка відмовляється перечити чоловікові, бо це, за її словами, все рівно нічого не змінить.

Мартин сказав доньці, аби вона не прала, бо ця робота не для панночок. Натомість дає їй кросна та наказує вчитися вишивки, подібно благородним панночкам.

До Борулі приїздить жених-Націєвський, привозить гітару. Марися говорить з ним дуже непривітно. Каже, що вона не була й не є панночкою і, до того ж, її серце належить іншому. Націєвського, здається, це зовсім не засмучує. Він каже, що кожне баришня від нього «тає», тож і вона розтане, нікуди не дінеться, бо він дуже гарно вміє співати. Тим паче, що він вже домовився з Мартином про багате придане для неї.

Залишившись наодинці з собою, жених відчув сумнів. Він подумав про те, що, можливо, Марися — нечесна наречена, вагітна. Після цього чоловік підслухав, як Палажка з Мартином розмовляють, плануючи доччине майбутнє, вже думають про кумів для дитини, яка колись мала б народитися. Почувши саме цей шматок діалогу, Націєвський вирішив, що його думки виявилися правдою та й втік.

Зрозумівши, де подівся жених, розгніваний Боруля на коні наздогнав його та дав прочухана за те, що осоромив його перед людьми своєю втечею.

Та біда ходить не одна. Невдовзі приїздить Степан зі всім своїм майном та повідомляє, що тепер земського суду не існує, а весь його персонал звільнили. Марися розказує йому, що вчинок Націєвського похитнув здоров’я батька, а остаточно вклала його до ліжка звістка про те, що Красовський наказує їм звільнити його землю. Всі разом приймають рішення погукати старого друга Борулі Гервасія, аби той з ним поговорив.
Мартин ледь дибуляє до світлиці. Вся сім’я вмовляє його перестати мріяти про дворянство. Тим більше, що Сенат надіслав відмову, оскільки десь в документі було вказано «Беруля», що означає зовсім інше прізвище.

На прохання Мартина, йому приносять теку з документами, яку він спалює під власний плач та приказування, що тисячу рублів витратив, пів господарства, але це нічого так і не змінило, бо все ж він був і лишився бидлом.

Гервасій говорить, аби Мартин дав благословення їхнім дітям та додав, що, коли вони гарно вчитимуть своїх діток то ті, можливо, й дворянами постають.

Критика, коментарі до твору, пояснення (коротко):

Трагікомедія «Мартин Боруля» вже понад століття не втрачає популярності. ЇЇ секретом є не тільки неперевершені комічні моменти, а й те, що драматургові вдалося порушити вічну людську проблему — коли особисті етичні цінності підмінюються приналежністю до певного стану. Так головний герой став жертвою власного намагання стати частиною дворянства за документами. Та крім нього самого постраждала ще й родина, особливо його дочка, яку заледве не одружили з бідним гульвісою, який був зате чиновником — дворянином Націєвським. Степан працював там, де йому було зовсім не місце. Всю родину ледь не було вигнано із землі, яку вони орендували. Мартин зі своєю малограмотністю та його сім'я не здатні зрозуміти сутність вищого класу, і намагаючись виглядати дворянами, лиш смішать оточуючих. Кожен повинен робити те, до чого має хист та на що дійсно здатен.

+1
0
-1