«Місто» В. Підмогильний: аналіз, паспорт твору | Рецензії на книги, відгуки про прочитане, рейтинг - кращі книги

You are here

«Місто» В. Підмогильний: аналіз, паспорт твору

Автор — Валер’ян Підмогильний.

Дата створення — 1927-ий рік.

За літературним родом: епічний твір.

За напрямом — належить до модернізму.

За течією — належить до екзистенціалізму.

За жанром — урбаністичний роман.

За різновидом — урбаністичний, соціально-психологічний, інтелектуальний роман. Ще його називають романом ідей.

Дослідники визначають роман «Місто» як перший у вітчизняній літературі урбаністичний роман, бо у ньому до дрібниць змальовані проблеми життя саме в місті.

Тема — історія про те, як виходець із села підкорював місто. Психологічне перетворення колишнього селянина в новому середовищі, поява на світ нового літератора.

Ідея — змалювання характеру головного героя та його змін.

Ідея втілена в таких словах: вийти в люди. Набути знань в раніше недосяжній науці, здобути професію, а потім узятися за створення повних загонів українських інтелігентів, які будуть свідомими та будуть здатні чинити державотворення; підкорити зрусифіковане українське місто.

Провідний мотив — людина, яка є митцем та підкорювачем міста, має суперечливу натуру.

Час та місце — події відбуваються в Києві, в 1920-их роках (саме тоді проходила політика «українізації»).

Авторові вдалося описати досить поширене на той період часу явище, коли молоді люди — вихідці із села — дуже великими кількостями (які сягають тисяч) виїздили в місто, щоб підкорити його, додати йому свіжої селянської крові, стерти одвічне протистояння міста та села.
Письменник змалював прагнення селянської молоді стати освіченими людьми, отримавши знання, доступу до яких вони раніше не мали.

Проблематика роману «Місто»
У творі автор порушив такі проблеми:
протистояння міста із селом;

здатності особистості реалізуватися в різних сферах життєдіяльності: міжособистісних стосунках, у роботі, у творчих пориваннях;

підкорення молодою особою великого міста.

любові та кар’єри, їх поєднання.

добра та зла;

багатства та бідності.

В романі автор акцентує увагу на урбаністичній проблематиці, порушує глибоко-філософські питання життя, займається аналізом психіки персонажів, а конфліктні ситуації відбуваються між героями, світоглядні принципи яких кардинально відрізняються.

Композиційна будова «Місто»
Роман ділиться на 2 частини, кожна з яких, у свою чергу, має чотирнадцять розділів. Ще у творі є два епіграфи. Читач дізнається про всі події від третьої особи, від імені якої все розповідається, вона ототожнюється з головним персонажем.

Епіграфи, використані у творі:
Перший взятий із Талмуда (це канонічна книга єврейського народу, великий кодекс, в якому детально описані релігійно-етичні та правові норми), а саме із трактату «Авот»: «Люди наділені шістьма прикметами: три з них, як у тварин, а інші три, як у янголів: подібно до тварин, люди їдять та п’ють, подібно до тварин - розмножуються та викидають; і ніби янголи — наділені розумом, ніби янголи — просто ходять та спілкуються за допомогою священної мови». Цим епіграфом письменник зміг порушити проблему перспективності українського народу.

Джерелом другого епіграфа став роман «Таїс», який написав французький письменник Анатоль Франс: «Як можна бути вільним, Евкріте, маючи тіло?»

Поєднавши ці 2 епіграфи, можна дійти висновку, що письменник демонструє нам, що людина постійно знаходиться в протистоянні тілесних (тваринне єство, статевий потяг), та духовних начал (інтелектуальна, творча сфери).

Сюжетна будова:

Експозиція — молодий селянин Степан Радченко переїздить в Київ, аби навчатися в інституті. Знайомство чоловіка з містом.

Зав’язка — студент квартирує та допомагає по господарству в сім’ї Гнідих. Стає коханцем господині.

Кульмінація — Зоська накладає на себе руки.

Розв’язка — Радченко зустрічає Риту.

Головні персонажі: роман «Місто»
Степан Радченко — головний герой. Студент із сільської місцевості. Має високі амбіції, наполегливість, швидко вчиться, інтелектуал.

Надійка — дівчина із села Степана, яка теж приїхала в Київ на навчання.

Левко — студент. Теж односелець Степана.

Ганнуся та Нюся — подружки Надійки.

Лука Гнідий — господар дому, в якому живе Степан.

Тамара Василівна (Мусінька) — жінка Луки, згодом стала Степановою коханкою.

Максим — син господарів квартири.

Борис Задорожній — студент, друг головного героя. Він був першим, хто підтримував письменницьку діяльність Степана.

Зоська — містянка, кохана дівчина Степана.

Рита — знайома Степана, танцівниця балету.

Вигорський — поет, добрий друг Степана. Надав неабияку підтримку Радченкові-письменникові: не тільки словами, а й діями. Герой має реальний прототип — образ змальований із Євгена Плужника.

Михайло Світозаров — авторитетний в літературних колах критик. Написавши перше своє оповідання, Степан намагався віддати його Світозарову для прочитання, та той повівся байдуже та зверхньо до Степана, ім’я якого він ніколи не чув. Коли ж твори чоловіка набули популярності, то він отримав від критика позитивні рецензії.

Цей герой теж має прототип, яким є Микола Зеров.

Сюжетна будова «Місто»
Роман має 2 сюжетні лінії:
народження Радченка-автора;
відносини головного героя із представницями прекрасної статі.

Головною лінією є перша — змалювання розвитку головного персонажа, Степана. Спершу він вороже налаштований до міста, а згодом примиряється з ним.
Твір складається з 2-х частин.

Перша частина.
Степан Радченко — сільський молодик 25-річного віку вирушає в місто для навчання, після якого планує зі знаннями та новаціями повернутися до свого населеного пункту. Добираючись в Київ пароплавом, Степан спілкується з Надійкою та Левком.

Хлопець мав неабиякі здібності до наук, тож екзамени були йому не страшні. Він вподобав Надійку через те, що вона була справжньою.

Місто для Степана було дивним та чужим. Жити йому довелося в досить скрутних умовах: на дошках, біля корів, їсти сухарі з салом та вмиватися в Дніпрових водах. Оформляючи папери для вступу в інститут, Степан намагається відшукати підробіток, та йому не вдається. Чоловік йде на гостини до односельчан з пароплава. Іспити вдало складає та буде отримувати стипендіальне забезпечення. Намагається знайти нове помешкання, та чоловік, в якого він живе, Лука Гнідий, пропонує йому мешкати в їхній кухні, а також харчуватися в них, за умови його допомоги в господарських справах (мав поратися біля худоби, приносити воду тощо).

Молодик дає згоду і радіє з того, що зможе тепер пристойно вдягтися на зекономлені кошти. Гуляючи містом, Степан витає думками в майбутньому, де він вже вивчився та від’їздить до рідного села, набравшись сповна культурності та освіченості. Потрапивши на виступ молодих письменників, він відчуває заздрість та хоче посісти місце біля них. На таких емоціях Радченко пише свій перший художній твір про бритву. Він бажав відразу отримати оцінку свого твору від відомого літературного критика, але той навіть не захотів розмовляти з новачком. Хлопець злиться і зриває свою злість на Надійці, з якою вони гуляли в парку, грубо з нею поводиться. Дівчина розплакалася, що ще більше роздратувало чоловіка. Він говорить, що йде від неї назавжди.

Навчання та успішність Степана були на високому рівні. Також він виділяв час на написання художніх творів. За порадою земляка Бориса, надсилає матеріал в редакцію одного з журналів.

Степан стає коханцем Тамари (Мусіньки) — жінки, в якої мешкає. Їхні зустрічі проходять потай, щоб про все не дізнався чоловік жінки. Та випадково про все стає відомо її синові, Максимові. Між ним та Радченком виникає бійка. Через це хлопець покидає рідний дім.

Математичні науки були для головного героя нескладними, тоді, як гуманітарні давалися важче. Так він вирішив додатково вивчати матеріали з української мови з книг. Це принесло вагомий результат, тож на екзамені Степан неабияк подивував висотою рівня своїх знань професора. Той навіть дав йому пораду викладати українську мову на курсах для державних службовців. Степана взяли на цю вакансію. Відповідно він почав отримувати непогану зарплатню й переїхав до нового житла — окремої кімнати та був уже пристойно вбраний. На роботі Степанові випало познайомитися з відомим поетом на прізвище Вигорський. Між ними зав’язуються теплі дружні відносини.

Друга частина.
Радченко не витрачав ні копійки зайвих коштів, хоч тепер вже їх мав. Також займався спортом та вивченням іноземних мов і поглибленим — літератури. Через Вигорського твори Радченка потрапили в редакцію журналу й вийшли на його шпальтах. Щастю Степана не було меж.

Герой знайомиться із незвичайною містянкою — Зоською. Отримує першу платню за свої тексти від журналу, також його запрошують до подальших публікацій. Подарунками та прогулянками чоловік домігся прихильного ставлення Зоськи, вони стали зустрічатися. Якось Степан випадково стрічається з Максимом (сином колишньої коханки). Він вже був далеко не скромним молодиком, а розпусним пиякою.

Розвиваючись в літературній діяльності, потроху входячи в коло літераторів, маючи гарно оплачувану роботу, Радченко кидає навчання в інституті. Виходить друком перший збірник його творів. Письменник отримує величезний гонорар.

Одного разу Степан зустрічається з Борисом, якого не бачив давно. Той ділиться новиною, що одружився. Радченкові стає ясно, що його дружиною стала Надія.

Степанові вдалося отримати вагому посаду — секретаря в літературному журналі. Багато та серйозно працюючи, навівши лад, він починає бути незамінним. Стає членом культкомісії місцевого комітету.

На зустрічі із Зоською лишається все менше часу. Якось Степан на емоціях робить дівчині пропозицію руки й серця. Вона погоджується. Але згодом, добре подумавши, чоловік із жахом приходить до висновку, що це була помилка, оскільки на дружину потрібно буде витрачати багато часу, а ще вона зможе багато в чому його обмежувати. Зустрівшись із Зоською наступного разу, він сказав, що не буде одружуватися. А далі ще й почав в її присутності залицятися до інших. Саме тоді він познайомився з Ритою — харківською танцівницею балету.
Степан задумав написати твір, великий за обсягом. Та робота не пішла далі першого розділу. Степан розбитий. До нього приходить непереборне бажання помиритися із Зоською. Він поспішає до неї, але йому повідомляють, що дівчини вже немає — вона закінчила життя самогубством, отруївшись через його вчинок із нею. Ця звістка вселяє в нього жах.

Чоловік міняє житло на краще та навіть умебльовує його, та це не приносить йому очікуваної насолоди. Квартира здається холодною та чужою.

Випадкова зустріч з Левком, який довчився та планує працювати в Херсонській області, нагадує Степанові про колишні прагнення та на певний час він навіть думає, що теж мусить вертатися до рідного села, як колись мріяв. Та ці думки були не довгими, до того часу, коли він зустрівся на вулиці з Ритою. Це здалося йому рятівною соломинкою, щасливою долею. Надзвичайно радісний він поспішає додому та починає писати наступний розділ свого майбутнього великого твору, заодно очікуючи наступного дня, коли зустрінеться з Ритою.

Відкритий фінал твору дає зрозуміти, що в майбутньому головний герой пройде ще не одну пригоду та не одне випробування.

«Місто»: характеристика персонажів (героїв)

Степан Радченко.
Головний персонаж роману. Він розумний, наділений творчими здібностями, серйозний та відповідальний. Приїхавши із села, він планує вивчитися та повернутися назад, маючи новий рівень знань та новітні ідеї.

Портрет Степана: «Він був високого зросту, мав міцну статуру та смугляве лице. Його обличчя було вкрите молодими м’якими волосинами, через що він виглядав неохайно. На широкому чолі чітко вимальовувалися густі брови, очі були великими, сірими».
Він надзвичайно любив читання, книги.

Перебування Степана у великому місті дуже змінює його. Приїхав він до Києва таким собі наївним провінційним хлопцем з високими та «правильними» мріями про те, як буде приносити користь рідним односельчанам після повернення. Наприкінці ж твору це більш зріла людина, яка стала не тільки молодим письменником, а ще й інтелектуалом, та перетворившись на такого з одного боку позитивного, він одночасно неодноразово заходив за межі усталених морально-етичних норм.

Образ головного персонажа складний. Автор детально описує його зовнішні та внутрішні перетворення. Звикнувши до міського життя, йому стає близькою нова система цінностей, одна за іншою змінює жінок. У кожній дівчині ніби втілюється відповідний внутрішній стан (самовідчуття) головного персонажа.
Позитивні характеристики Радченка — трудолюбивий, наполегливий, відповідальний в роботі.

Негативні характеристики Степана — самозакоханий, егоцентричний, кар’єрист. Найбільший негативізм Степана виражений в тому, що він здатний відчувати дуже сильну, руйнівну заздрість та те, що для досягнення поставленої мети чоловік ладен жертвувати найближчими. Дуже відповідальний в навчанні та роботі Степан, натомість поводить себе абсолютно безвідповідально із близькими жінками. Саме через це відбулася смерть Зоськи.

Та іноді до Степана приходить якась доля розуміння неправильності його вчинків. Так, наприклад, після того, як він дізнався, що Зоська наклала на себе руки, відчуває розгубленість, навіть жах. Саме тоді до нього приходить думка про те, що треба повернутися в рідне село — там життя більш спокійне, з усталеними нормами, де все більш зрозуміло. Перед ним раптово відкривається усвідомлення фальші та порожнечі міського життя та його вплив на його особистість. Та в Степана не вистачає сили волі покинути все, що так його чарує — успіх, гроші, авторитетність, можливість чинити на власний розсуд.

Надійка.
Односельчанка Степана, але до мандрівки на Київ вони між собою ніколи не спілкувалися. Надія мала гарну вроду та красиві сині очі. Познайомившись на пароплаві, вони почали спілкуватися в місті й згодом стали парою. Надійка мала покладистий характер. Вирізнялася лагідністю, покірністю, простотою. В Степана вийшло нею скористатися, після чого він від неї пішов. В другій частині роману стає відомо, що дівчина вийшла заміж за Бориса, час і умови наклали на неї відбиток, тож вона стала схожою на звичайних міщанок.

Портрет (опис) Надії.
«Йому видавалося, що Надійка найкраща за всіх дівчат на судні. Її руки та плечі були сховані в довгих рукавах її сірої блузи, тоді, як інші, не маючи сорому, виставляли напоказ не лише ці частини тіла, а й частково навіть груди. Каблуки її взуття були помірними. Вона була нештучною, рідною його духові».

«…ЇЇ образ завжди був присутній у його душі. І в інших жінках він кохав лишень її. Він відчув, що вона була в його пам’яті завжди, і саме на її пошуки він часто відправлявся в нетрі міста, це вона — той вогонь, що палав у ньому, вириваючись вдалечінь… Чудесна дівчина! Білява русалка вечірнього поля».

Опис Надійки наприкінці твору.
«Перед хлопцем постала жінка, вбрана в широку червону хустину, яка сягала їй до коліна. Ця жінка дійсно була нею, але неймовірно зміненою, практично спотвореною, та в чому конкретно він ще не визначив. А ще він помітив зміни в її голосі, в нього було інакше звучання — прикре, погорде. Він злякався її появи, постаті, церемонності та глузливого погляду».

Зоська.
Юна дівчина-містянка, яка була коханою Степана, і якій він навіть освідчився. Життя цієї дівчини ґрунтувалося на мріях, інколи вона показувала свої примхи, вередувала. Та кохання Зоськи до Радченка було дуже сильним, тож після того, як він її кинув, вона не змогла жити з цим та отруїлася.

Портрет (опис) Зоськи. «Зростом мала, сягає йому пахв, худесенька, вбрана в плескатий капелюшок. Її лице прикрашали біляві кучері. Вона була надто жвава». «Вона впізнавана містянка, це його і приваблювало, бо скидатися на справжнього городянина було його головним завданням. Він буде відвідувати з нею театри, кіно та вечірки, добереться з нею виключно міського товариства, в якому його, ясно, неодмінно прийматимуть та шануватимуть».

«Саме в її сухих обрисах він відчував тонкі, народжені містом чари, бо в умовах сільського життя цьому тілові не вдалося б вижити».

«Зоська була вередливою. Часто вона була охоплена чудними несвітськими бажаннями. Протягом одного вечора вона могла говорити про те, що хоче спробувати полетіти на аероплані, стрельнути з гармати, стати музикою, чи професоркою (без різниці якою), а також мореплавцем або ж чабаном»

Левко.
Односельчанин головного героя. Левко перший почав навчатися в Києві. Загалом це один з найбільш позитивних героїв. Вирізняється чуйністю та доброзичливістю.

Опис Левка.
«Студент, що вчиться в сільськогосподарському. Він вирізнявся лагідним характером, а зовні був дещо грубшим, ніж це відповідало б його зросту, то можна дійти висновку, що пізніше з нього б вийшов ідеальний батюшка, та нині — чудовий агроном. Селянин в -надцятому коліні, він зміг би прекрасно допомагати селянам за допомогою наукових порад. Навчався він надзвичайно старанно, завжди був вбраний в чумарку та найбільше полюбляв полювати».

Тамара Василівна (Мусінька).
Хазяйка будинку, в якому жив Степан, повна жінка в середньому віці. Трохи згодом Радченко став її коханцем та називав Мусінькою.

«Перед хлопцем постала жінка, одутла й оспала, вбрана в сукню синього кольору, яку він добре знав. Тепер вона ледь могла стримати повінь її збрезклого тіла».

З образом Тамари Василівни не все однозначно. Вона дійсно зрадила своєму чоловікові. Але вона ніколи не відчувала до нього нічого, просто мусила за нього вийти, ніколи не кохаючи. Він її дуже ображав та принижував. А Степана вона покохала всім серцем. Коли ж вони з молодиком розсталися, надії жінки на щасливе життя були вщент розбиті.

Лука Гнідий.
Господар першого житла, в якому мешкав Степан. Чоловік Мусіньки. Саме в цього крамаря він спав на кухні та був помічником у господі. Образ повністю негативний. Лука знущався над жінкою, чинив над нею фізичне насилля та схиляв до суїциду.

Опис Луки. «Чоловік, вбраний у жилетку, мав куцу борідку, частина його волосся вже було сідим. Лука був невисокого зросту, та його ноги були настільки худими, що складалося враження, ніби вони довгі та негнучкі. Лице його було помережане зморшками. А в його погляді можна було вловити ніби щось погноблене».
Максим. Син Гнідих. Працював бухгалтером. Він вирізнявся жвавим розумом, багато читав, мав прихильне ставлення до Радченка. Степан був молодший від нього. Характер його був лагідним, він завжди випромінював спокій, говорив завше тихо та був наділений якоюсь глибокою сердечною усмішкою».
Максим з матір’ю мали близькі та довірливі стосунки, тож він був вражений, дізнавшись про те, що вони зі Степаном — коханці. Наприкінці роману автор показує Максима розпусним цинічним алкоголіком.

Рита.
Танцівниця балету з міста Харків. Кохана Степана, яка з’являється в другій частині роману. Вона мала гарну вроду, поводилася спокусливо, дещо легковажно, весело. В ставленні дівчини до любові відчувається деякий цинізм.

«Лице тієї жінки було спокійним, довгастим і майже непорушним, яке було обрамлене гладеньким стриженим волоссям і ніби було нагадуванням про старовинність, витонченість і водночас було вічно молодим, впевненим у своїй красі, а ще мало таку урочистість, немов лиця давньоєгипетських жінок, які з віялами були біля фараона. І водночас погляд її був живим, метким і сміявся замість всього лиця — великі підступні очі, які могли блищати в напівтьмі, немов у кішки. Вбрана жінка була в сукню з темного оксамиту, що на одному повністю відкритому плечі перетворювалася в вузеньку смужку».

Борис Задорожній.
Друг Степана, який навчався на останньому курсі відділу цукрової промисловості. Майже завжди був у доброму гуморі, був цікавий та начитаний. Саме від нього Радченко отримав підтримку, коли розмірковував про те, чи варто йому займатися літературною діяльністю далі чи ні. Отримавши освіту, він посів посаду інструктора кооперативного буряківництва Київської області. Після цього в ньому відбулися разючі зміни: «не лише одягом та тим, як він говорив, і ті перші звуки, що злетіли з його вуст, коли він вітався, це був лиш відгомін студентського часу, не більше. Надалі його слова були просякнуті зверхністю ділової персони, що не марнує розмови та знає їм ціну». Борис перетворився в меркантильного міщанина.

+1
0
-1