Автор — Тарас Григорович Шевченко.
Дата створення — 1844 рік.
Літературний рід твору — ліро-епос.
Напрям — реалізм.
За жанром «Сон» — сатирична поема (з політичною сатирою).
Наскрізний мотив твору: змалювання реального єства російського імперіалізму.
Тема — російський тоталітаризм імперського режиму; реалії народного животіння в самодержавній Росії; доля України та її населення.
Ідея — осуд кріпацтва та тоталітаризму Російської імперії, насмішка над «вірнопідданими» та аморальними «зросійщеними» українцями.
Римування — чергування чоловічої та жіночої рим.

Персонажі:
оповідач;

землячок (чинуша, якого оповідач зустрічає в Петербурзі, перевертень-українець);

цар;

цариця;

інші високі чини.

Образи та їхній символізм

сова — птах-віщун, вміє передбачати чиюсь кончину, несе із собою відчуття тривоги, проводир в потойбіччя.

Цар волі «штемпом увінчаний» — уподібнюється з Ісусом, якого розіп’яли поміж двох розбійників, терновий вінок лишив йому на чолі сліди, подібні до тих, що зостаються після прикладання металевого тавра.

птахи білого кольору — духи тих, хто помер, будуючи царську столицю — Петербург. Вони символізують Новий Завіт, уособлюють Святий Дух.

Композиція поеми

В сюжетно-композиційній основі поеми лежить фантастичне літання головного героя над Росією.

Поему умовно можна розділити так:

пролог;

Україна в кріпацтві;

хащі Сибіру;

Петербурзьке самодержавство;

чиновники в царських палатах;

марення зверху Неви;

столиця зранку;

палати приймають вдруге.

У творі є вступ та 3 частини. По закінченню вступного слова, з характерними філософськими роздумами йде змалювання трьох картин: України, Сибіру та Петербурга. Таким чином автором показана царська Російська імперія та наслідки її діянь.

Щоб викласти зміст, поетом використовується прийом сну (головний герой пролітає в небі над різними місцями). Завдяки цьому прийомові події, зображені в творі, мають ніби умовний характер, фантастичний. В той же час показується деградація суспільно-моральних цінностей світу реального.

Завдяки ідейному навантаженню заголовка, сон використовується як сатиричний прийом, що розв’язує авторові руки в змалюванні пороків суспільства, шляхом використання сатири, гіперболізму та символізму.

Також поетом вміло використовується прийом контрасту, тобто він різко протиставляє риси різних характерів, властивості чогось чи когось. Наприклад, дуже красиві пейзажні картини раптово змінюються показом злиднів кріпаків; дитя хліборобів пухне з голоду, коли довкола величезні лани зі збіжжям тощо.

Композиційно-сюжетна будова «Сон»:
експозиція — в пролозі оповідач розмірковує про те, що всі мають різні долі; зображує соціальні та моральні гріхи, які розрослися країною.

зав’язка: ліричний персонаж в стані алкогольного сп’яніння лягає спати й уві сні за совою летить в небеса.

Хід подій: змальовуються різні моменти з життя люду в період, коли його було закріпачено царатом.

Кульмінація: за допомогою сатири відбувається висміювання катів та грабіжників народу.

Розв’язка: автор говорить, що розказав всього лише свій сон.

Проблематика поеми «Сон»:

Нелюдські муки простолюдинів та «раювання» вельмож.

Свавільна та аморальна поведінка чинів.

Потреба в пробудженні національної свідомості простих людей-трударів.

Співчування воїнам-оборонцям, які намагалися захистити волю народу, але тепер гниють на каторзі.

Засудження українців-запроданців, що, аби отримати чин, ладні забути рідну землю та мову, й настільки змінюються, що вже не мають ні національної, ні, бодай, людської гідності.

Осуд самодержавства Російської імперії.

Аби викрити звироднілість та зажерливість чиновників Тарас Григорович користується різними сатиричними засобами:

іронією;

сарказмом;

гротеском;

карикатурою;

сарказмом.

Емоційно-оцінні епітети постійно супроводжують образи панівної верхівки: пани є «пикатими» й «пузатими», порівнюються з кабанами годованими тощо. Їхня сутність розкривається гротескною картиною, яка від Івана Франка отримала назву «генеральне мордобитіє». Цей епізод узагальнює державний імперський механізм, з його політичним устроєм, де все вирішується силою.

Великий шмат сарказму від оповідача дістався цариці. «Цяця» зі слів її «віршомазів» була писаною красунею, а насправді дуже розчарувала головного персонажа. Він порівнює її із засушеним грибом, ще й вказує, що вона занадто тонка й довгонога.

Кінцівка твору теж гротескна. Цар безглуздо кричить і від цього його прислуга раптово зникає під землею. А без неї із великого страшного ведмедя він перетворюється на дрібне задрипане кошеня. Тут і розвіюється оманна сила царату.

«Сон» (У всякого своя доля) скорочено

Оповідач посеред ночі прийшов до своєї хати «набенкетувавшись» та вклався на відпочинок.

Як тільки заснув, йому примарилося, що він зміг полетіти за поводирем-совою. Спершу внизу йому бачиться Україна. Він милується пейзажами надзвичайної краси.

Потім раптово побачене замінюють страшні сцени мук українських простолюдинів (із вдови вимагають податок за чоловіка, який вже помер, а її єдину дитину-опору женуть в армійські лави; чиєсь дрібне дитя попідтинню вмирає голодною смертю, а його мати жне колоски на панському полі; шкандибає безталанна дівчина-покритка з немовлятком на руках, нікому не потрібна, навіть рідним батькам).

Пізніше шлях героя проходить над зимовим Сибіром. Там його очам відкриваються жахливі страждання каторжан, кайданами закованих. На фоні безкрайньої снігової пустки дзвенять окови.

Після цього персонаж переноситься до імперської столиці, до Петербургу. Тут контраст вражає: розкішність і набундюченість всіх в царському дворі та убогість низів-трударів.

Герой стрічає землячка — служку при дворі, що забув рідну мову й совість теж забув. Він звертається до оповідача пропозицією завести його в палати за хабар, та героя це не цікавить. Він перетворюється на невидимку та сам заходить.

Всередині знаходяться цар з царицею (Микола I з Олександрою Федорівною) в оточенні панства. Придворні так намагаються вгодити правителям, що в них не залишилося ні краплі власної гідності.

Перед оповідачем відбувається сцена мордобиття. Найстарший придворний отримує від царя удар в лице й б’є молодшого за чином від себе, той — ще молодшого і так далі. Доки найменш незначний пан не вибігає з кулаками на простих містян. Все відбувається так, аби був задоволений цар.

Потім оповідач розглядає будівлі столиці. Йому згадуються минулі часи в Україні та все зло, заподіяне російськими керуючими. Він сумує, бо розуміє, що велика кількість українців забула рідну мову та батька з матір’ю, свою батьківщину та коріння, отримавши російський чин.

Пізніше герой повертається до царського двору. Монарх страждає похміллям, через що став подібним до ведмедя, який щойно покинув свою барлогу. Він лається на придворних і через його вереск ті зникають під землею. І коли він зостається сам, то нагадує безсиле смішне кошеня.

Герой засміявся з нього — цей сміх долинув до царських вух, і самодержавець голосно крикнув. Оповідач перелякався й проснувся.

Корисні факти для ЗНО за поемою «Сон»

Підзаголовком твору є слово «комедія»;

Послідовність розгортання подій за територією: Україна —Сибір — Петербург.

В останній сцені, де цар стає кошеням, використаний гротеск.

«Цар волі» — алюзія на образ Ісуса.

За словами Івана Франка, поема «Сон» — сміливий словесний маніфест проти темного царства.