На знак прощання
«Театр - зона нескінченного очікування. Натхнення, що приходить до поета, натхнення як здатності до самопожертви, наведення особливого світла - той рідкісний стан чекання, який визначає присутність Божественного в нас, - у театрі стає актом колективним. Імовірність такої можливості катастрофічно зменшується, робить таке очікування неймовірно важким, а можливість - мізерною...Незнання - метод зчитування з аркуша часу первісних законів плину речей. Входження в зону самої події, а не її тлумачення»
(Режисер Володимир Клименко - КЛІМ)