Бразильський письменник Пауло Коельо відомий здебільшого як автор роману «Алхімік». Це зовсім не дивно, оскільки цей твір перекладено на вісім десятків (!) мов світу. Його було неодноразово нагороджено низкою літературних премій. 2009-го року Пауло Коельо внесли до Книги Рекордів Гіннеса, як автора, чий роман має найбільшу у світі кількість перекладів.
Майбутній письменник ще з юності демонстрував свій неспокійний та бунтарський характер. Його батьки наполягали на здобутті сином юридичної освіти. Спершу Пауло погодився та вступив на юрфак, але згодом, зчинивши навколо своєї персони великий скандал, кинув навчання.
Ще молодий чоловік неодноразово втрапляв на лікарняне ліжко в психлікарні. Причиною цьому стало непорозуміння з батьками, які ніяк не могли погодитися з непереборним бажанням сина творити літературу.
Згодом чоловік потрапляє у в’язницю. Там до нього навіть були застосовані тортури. Аби врятуватися та повернутися на волю, Пауло симулює психічний розлад. Його випускають, вважаючи неосудним.
Чоловік часто вирушав у мандрівки. Він не мав великих грошей, але це його не спинило. Він всеодно зумів відвідати Мексику, Болівію, Перу, Північну Африку та об’їхати практично всю Європу.
1986-го року літератор як паломник здолав відрізок шляху в 800 км. Мандрував він до іспанського міста Сантьяго-де-Компостела, де знаходиться усипальниця святого Якова. Там на нього зійшло прозріння. В «Щоденникові Мага» він опише всі ті події.
Коельо ще той жартівник — він має прекрасне почуття гумору.
Журналістів чоловік, м’яко кажучи, недолюблює.
Свій вільний час письменник використовує досить по-різному, але традиційно вранці він вирушає на прогулянку, яка триває 2 години. Потім після повернення додому, чоловік бере в руки лук для стрільби (яких у нього, до речі, аж три) та стріляє 24 рази.
Ще він, що природно, обожнює читати. Багато часу проводить в мережі, де веде власний блог та багато спілкується з прихильниками його творчості. Також літератор полюбляє футбол, який не тільки дивиться, а й грає.
Подорожі стали невід’ємною частиною життя літератора, крім того, навіть помешкань він має два — одне у Франції, а інше — в Бразилії.
1996-го року Пауло Коельо став засновником власного інституту. Ця організація займається наданням підтримки дітям та літнім людям.
Як говорить сам чоловік, грошей, що він має, буде достатньо йому ще на три життя, тому він їх не жаліє — є спонсором досліджень з палеонтології, а також перекладів творів класиків бразильської літератури на інші мови.
Письменник зауважує, що ніколи не був проти безкоштовного читання його творів у Світовій павутині, оскільки для нього важливо, аби його дітища читали — а де, то байдуже.
На початку 2011-го року владою Ірану був виданий указ, за яким в цій країні забороняється друк і продаж абсолютно всіх книг Пауло Коельо. Що стало цьому причиною так і не ясно. Жодних роз’яснень та коментарів з цього приводу не надавалося.
Особисте життя Пауло Коельо
Ще будучи в досить молодому віці, бразильський письменник був дуже популярним серед представниць прекрасної половини людства.
Віра Ріхтерон — перша дружина Пауло. Між ними була досить вагома різниця у віці — 11 років. Причому старшого віку була саме жінка. Цей шлюб тривав недовго.
У двадцятип’ятирічному віці на чоловіка чекало нове знайомство — архітектора Жіза підкорила його серце. В той період вони були хіпі, дозволяли собі легкі наркотики, які тоді були легальними. Та й ці стосунки добігли кінця. Молоді люди розлучилися.
Наступною обраницею бразильського ловеласа стала зовсім юна Сесіль МакДауелл — на той момент їй було всього лише 19. Вона була донькою впливового та заможного батька, який мав власну клініку, що спеціалізувалася на лікуванні туберкульозу. Та й тестеве багатство не врятувало новий союз від неминучого краху, який настав через трирічний термін.
Наразі Пауло Коельо одружений вчетверте і, варто зазначити, вже дуже давно. Він знайшов свою останню дружину на початку восьмидесятих. Вона — художниця, мисткиня, яка змогла побачити в ньому талант та дати віру в свої сили. Разом з нею він піднімався і живе й донині.