“Тільки людина здатна брехати. У природі брехні не існує. Хіба брешуть дерева, птахи, вода? Завжди відчуваю брехню, як звір – усією шкірою, усім, що є всередині мене, - від шлунка до душі. Можна жити бідно, безтямно, дурнувато, легковажно, важко, але при цьому жити чесно – необхідно! Інакше – морок, ніч, смерть… Найстрашніше – втратити віру. Її гублять раз – і назавжди… А потім шукають. І знаходять виправдання собі. Роблять вигляд, що усе гаразд, і посміхаються. Але хіба це життя?”(Ірена Роздобудько – Ґудзик)

“З часом ми всотуєм одне одного відчайдушніше, ніби спраглі, адже починаємо розуміти, що жодна мить не повториться.” (Ірена Роздобудько – Ґудзик)

“Весілля та похорон – ось дві вистави, в яких “винуватці події” не грають ніякої ролі. Це – колективний труд, ритуал, де неможливо подумати про суттєве значення цих обрядів. Яке діло збудженому натовпу до парочки, що сидить за столом на чільному місці й періодично схоплюється за сигналом “Гірко!”? Це лише команда випити… Як добре, що ми цього уникли!
(Ірена Роздобудько – Ґудзик)

"Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима не побачиш. (с)