Відомий у всьому світі письменник, поет, казкар, Ганс Крістіан Андерсен, народився 2 квітня 1805 року у містечку Оденсе, що розташоване на острові Фют (Данія). Хто не знає його легендарних казок? Мабуть, вони відомі всім. Це «Снігова королева», «Дюймовочка», «Стійкий олов’яний солдатик». Усього письменник залишив світові 156 казок, які перекладені на півтори сотні мов усього світу. За їхніми мотивами неодноразово були зняті мультфільми, поставлені театральні вистави та балети.
Походить письменник із незаможної родини. Та й дитинство його ніяк не можна назвати щасливим. Його батьки завжди тяжко працювали. Батько — шевцем, а мати — прачкою. Мати письменника походила із дуже бідної сім’ї. Розповідають, що у дитинстві вона навіть мусила жебракувати, щоб вижити.
Змалку Ганс був дитиною спокійною, але замкнутою, дещо навіть відлюдькуватою. А творчий його нахил був помітний ще з досить малого віку. Він любив гратися ляльковим театром, а згодом і сам удома влаштовував імпровізовані вистави. Проте це стало причиною насмішок і глузування з боку інших дітей. Так вже сталося, що його не розуміли і вважали диваком з дитинства і до останнього подиху.
Коли письменникові було лише 11 років, помер його батько. Мати не могла забезпечити сина, тому він повинен був починати заробляти собі на кусень хліба. Спочатку він працював помічником у ткача, потім — у кравця. Трішки згодом довелося шукати заробітку і на сигаретній фабриці.
На свої зароблені гроші майбутній поет купує собі перші в житті (!) чоботи і вирушає до Копенгагена на навчання. На той час йому було 14 років. Сучасники описують його зовнішність як непривабливу. Він мав статуру довготелесого, занадто худого підлітка із тонкими та довгими ногами та руками. Також він мав дуже великий ніс, що не додавало йому привабливості.
У Копенгагені він вивчає рідну — данську та ще дві мови: латинську та німецьку. Також студіює літературу, яка його дуже захоплює. Та хоче більше за все здійснити свою мрію дитинства — грати у театрі. Для того, щоб це зробити, він наважується на шалений вчинок — йде до незнайомої, але дуже відомої співачки, щоб попросити її про послугу — порекомендувати його в театрі. Звичайно, що його хвилювання перед цією зустріччю було просто шалене. І, зайшовши в кімнату до співачки, він просто розплакався. Благав її, щоб вона допомогла йому влаштуватися до театральної трупи. Вона пообіцяла, але обіцянку не виконала. І вже через багато років скаже йому, що просто подумала, що він божевільний.
Проте він зумів добитися свого і таки став актором у Королівському театрі. Дехто говорить, що прийняли його туди через жалість до його персони чи через те, що дуже вже часто він набридав зі своїм проханням. Інші кажуть, що він мав неперевершене сопрано, і саме через голос він був зарахований до театру. Зараз причину вже не з’ясувати. Грав він ролі другого плану і це тривало не досить довго. З часом почала відбуватися вікова мутація голосу і він був звільнений. Друзі по театру, які вже встигли звикнути до дивака та навіть його полюбили, радили йому стати поетом, оскільки побачили в ньому письменницький хист. І він погодився.
Першим його твором стала п’єса у п’яти діях. Також він написав декілька віршів, і вирішив усе це літературне надбання видати у одній книзі. Грошей на це він не мав і прийняв рішення попросити їх у короля. Король йому не відмовив, і книга була видана. Він дуже хотів, щоб її купували та читали. Навіть дав рекламу у газеті, та дива не сталося. Вона була використана на обгортку. Та наполегливості цього юнака можна лише позаздрити, оскільки він не втратив надії і пішов далі до своєї мети. Ганс вирішив поставити свою п’єсу у театрі. І пішов знову з проханням до місця, у якому ще так недавно працював. Йому відмовили, пояснивши це так: «З огляду на повну відсутність досвіду у автора». Але, чи то з жалю, чи то через любов до цього настирливого молодого чоловіка, йому радять не залишати свої спроби. Але наголошують на тому, що для досягнення своєї мети, він має отримати належну освіту. До речі, письменник так і не навчиться писати без помилок. Вони присутні навіть у останніх рукописах та листах Андерсена.
Знайомі письменника допомогли йому влаштуватися у школу. За їхнім проханням, король Данії, Фредерік VI дав наказ оплатити його навчання із державної скарбниці. Він отримує знання спочатку у школі в Слагельсе, а потім — в Ельсинорі. І все своє життя він буде згадувати ці часи, як найгірші у своєму житті. З якихось причин його не злюбив ректор навчального закладу, і саме він перетворив життя майбутнього казкаря на пекло. Та у нього вистачило сили все стерпіти, і у 1827 році він успішно завершує навчання.
І у 1828 році він діходить до своєї мети — пише твір «Прогулянка від Хольмен-каналу до східного схилу острова Амахер». Він був виданий на Новий рік 1829 року і вмить набув небаченої популярності. Книгу дуже швидко розкупили. Вже через чотири місяці вона була перевидана вдруге. Стільки зусиль, намагань і поразок виявилися не марними!
Після вдалого дебюту Андерсен починає дуже активно працювати: пише вірші, поеми, п’єси, нариси та романи.
У віці 30 років вперше починає видавати свої казки. Саме як казкар він став відомим і визнаним у всьому світі. Ці твори цікаві не тільки для дітей, а й для дорослих. У них присутні елементи фольклору та гострої соціальної сатири, відбувається поєднання фантастики з реальністю, що просто зачаровує читачів. Яскравими прикладами такого типу казок є «Соловей», «Кожному — своє місце», «Свині», «Слимак і кущ троянди», «Дюймовочка».
Також у великій кількості казок протиставляються добро і зло, а також багаті люди — жорстокі та злі та бідні — добрі, розумні та чуйні. Наприклад, «Кресало», «Русалонька», «Снігова королева» та ін.
Через свою дивакуватість та непривітність і зовнішності, і характеру, чи то ще з якихось причин, Ганс Крістіан Андерсен так і не одружився.
У 1972 році сталася прикра ситуація — письменник невдало упав з ліжка і отримав серйозні травми. Повністю одужати він уже не зміг.
Його прихистив друг, Моріц Мельхіор, у будинку якого він і помер 4 серпня 1875 року.
Відомий цікавий факт, що письменник особисто замовляв музику для свого похорону і коментував свій вибір так: «Більшість із тих, хто йтиме за мною, будуть діти, так нехай такт відповідає такту маленьких кроків».
Талант письменника, на дуже велику рідкість, був визнаний ще за часів його життя. Він отримував стипендію як «національна гордість». А проект свого пам’ятника затверджував особисто.