біографія: Марина Левицька

Марина Левицька

Британська письменниця українського походження народилась у таборі для біженців у Німеччині після Другої світової війни; згодом переїхала з родиною до Англії, де проживає понині.
Сім'я була досить бідною та змушена була жити у різних місцях, де батько міг знайти роботу інженера, навіть у зовсім злиденних північних районах. Мешкали спершу у місті Гейнсборо, де виробляли трактори й літаки, потім переїхали до Ланкастера, де була велика тракторна фабрика.
Як згадує Марина Левицька, свою першу поему вона написала українською мовою коли їй було лише 4 роки. Українською мовою говорили вдома, а у школі вчилася англійською. Першим своїм вчителем вважає Шекспіра "...Він чудово структурував історії. Всі його п’єси мають п’ять актів, і оповідь добре побудована: в першому акті вона представлена, у другому починає розвиватися, в третьому акті речі починають рухатися в неправильному напрямі, у четвертому акті настає розв’язка, у п’ятому все завершується. Я вважаю, що це дуже хороша структура для романіста..."
Навчалась Левицька в університеті Кіла в Англії, закінчила університет у 1968 році отримавши ступінь бакалавра у галузі англійської мови та філософії. За спогадами письмениці у 1968 році студенти окупували університет. Але, у день «окупації» Марина хворіла, лежала в лікарні, так що могла тільки спостерігати за цим у вікно, хоча страшенно хотіла там бути. Влітку 1968-го, Левицька працювала в ресторані офіціанткою, кухня ресторану являла собою дуже цікаве місцем з різними людьми, в тому числі й тими, хто прийшов прямісінько з вулиць Парижа.
А в 1969-му Левицька стала свідком демонстрації проти війни у В’єтнамі біля посольства США та свідком шокуючого насильства.
У Марини була одна особливість, вона читала багато поезії та драматичних творів і при цьому майже не читала романів - майже нічого з того що було написано пізніше 1700 року, за виключенням ірландської літератури, представленої її улюбленим Йейтсом та Джеймсом Джойсом.
Працює доцентом в Шеффілд Халам у галузі наукових досліджень засобів масової інформації та комунікацій. У 2005 році з’явився роман «A Short History of Tractors in Ukrainian» («Коротка історія тракторів українською»), який став бестселером і здобув низку літературних нагород: премію Боллінгер Еврімен Вудхауз на Хейському фестивалі, нагороду Вейвертон-Ѓуд-Рід та номінацію на премію «Оранж». «Коротка історія тракторів...» написана у стилі чорного гумору й розповідає про побут українських емігрантів в Англії. Роман перекладено голландською, італійською, німецькою, норвезькою, російською, шведською та португальською мовами.
Другий роман письменниці «Two Caravans» («Два фургони») побачив світ у лютому 2007 року у Великобританії, у США вийшов у серпні 2007 року під назвою «Strawberry Fields» («Полуничні поля»), він є продовженням попереднього. 2009 року виданий третій роман «We are all made of glue» («Ми всі зроблені з клею»).

Окрім художньої літератури, Марина Левицька видала 10 книжок-порадників із питань догляду за хворими й літніми людьми. Це наслідок тривалого періоду життя, коли Марина Левицька вже знала, що хоче стати письменником, але успіх у літературі не приходив. І хтось із знайомих порадив їй зайнятися на-початок такою роботою. Вона сказала: «Добре, принаймні хоч таким чином писатиму».

У 2008 році київське видавництво «Факт» видало обмеженим накладом роман «Два фургони» українською у перекладі Світлани Пиркало.

У 2004 Марина Левицька вперше відвідала Україну. Мати часто розповідала як вони жили у Полтаві: мали своє господарство, взимку снігу навалювало під самий дах, і треба було прокопувати собі стежини, аби погодувати худобу. Вона описувала красу краєвиду, довгі кукурудзяні лани й річки. Краєвид в Україні письменницю не розчарував. Коли їздили по селах, Левицька розмовляла з людьми, особливо зі старими жінками та була шокована тим, наскільки бідно вони живуть. Інше, що розчарувало письменницю це те, що в Україні такі красиві місця, а люди просто кидають сміття, люди не задумуючись кидають пластикові пляшки на дорогу або пакети зі сміттям. Вони навіть не думають, що до такої мальовничої природи треба ставитися з повагою.
На запитання "ким би ви були, якби не стали письменницею" Марина Левицька відповідає, що дуже хотіла бути лікарем і, у майбутньому, можливо, напише книжку про лікарську справу.

Окрім літератури, письменниця дуже любить садівництво, має гарний садок і проводить в ньому майже весь вільний час.

Книги автора по відгукам від читачів
  • Коротка історія тракторів по-українськи. Марина Левицька
  • Два фургони. Марина Левицька
Зараз присутні 0 користувачів та 2 гостя.