А.Свидницький "Люборацькі"

Люборацькі. Анатолій Свидницький
автор:
Анатолій Свидницький
3
luboracki-svydnyckyj-132x200.jpg

«Люборацькі» А.Свидницького.
Мені важко читати таку літературу. Попри те, що, здавалося б, пройшло багато років з дня публікації роману, абсолютно нічого у світі не змінилося. Хай сцена інша та актори, але проблеми, напевно, переходять нам у спадок. Те ж почуття меншовартості як нації, теж бажання щось змінити, ті ж запроданці-яничари, хабарництво на всіх щаблях, корупція в освіті та духовенстві. У творі постає перед нами хроніка життя однієї сім’ї – Люборацьких. Попівську родину поважали і любили у селі, але о.Гервасій, послухашись «дружньої» поради багатого польського пана Росолинського, віддає в науку старшу доньку Марію, адже все українське — то «мужиче, низьке й некультурне». Від природи роботяща, щира і вразлива дівчина одразу переймає науку, соромиться свого роду і нації і стає такою затятою полячкою, якій страшно потрапити на язик. Кепкування і глузування зі своїх батьків, православного духовенства і, взагалі, українського народу стають все гострішими. Вона довго засиджується в дівках, аж поки якийсь польський підпанок не бере її за дружину. Але й у шлюбі вона не знайшла щастя. Поляк постійно дорікав жінці її походженням.
Не солодшою була й доля Орисі. Змушена вийти заміж за канапа-священика, дівчина натерпілася й побоїв, і знущань. Ба більше, новоспечений батюшка немилосердно п’є, піднімає руку не тільки на селян, а й тещу! Орися рано йде з життя, залишивши сиротою маленького сина.
Текля у творі зображена не так яскраво, як інші персонажі. Для неї приготовлена доля монахині.
Єдиний син Антосьо теж не мав щастя в житті. Розумний і кмітливий, він закінчує семінарію «вне розряда». Ось така плата за те, що хлопець не терпів донощиків і нелюдські умови навчання. Але не варто одразу робити з нього героя. Якщо старша сестра стала полячкою, то на Антося сміливо можна було б начепити ярлик москаля. Він також дуже швидко переймає росчійську мову і навіть вдома з матір'ю нею розмовляє.
Твір сповнений гумору та кумедних ситуацій, але чомусь, читаючи його, зовсім несмішно… Хабарництво та побори серед духовенства, жорстокі методи навчання, пригнічування українськомовного населення. Щастя досягає тільки Галя, кохана Антося, яка так вдало зраджує іхнє кохання і виходить за перспективного священника, а в минулому – непримиренного ворога Антона і донощика.
А паніматка, надзвичайно віруюча людина, помирає, і ховають її, як собаку, біля корчми.
«Люборацькі» побачили світ 1886 року, а актуальність простежуємо і досі…

Оцініть рецензію:
Зараз присутні 0 користувачів та 3 гостя.