Книга захопила. По-перше, цікавий сюжет. А я, як виявляється, затята поціновувачка фантастики, фентезі та містики. А, по-друге, величезне значення зіграли чорно-білі світлини, які ілюструють книгу. Щось є в тих знімках. Якийсь магнетизм, загадка, бажання розглядати їх годинами, вишукуючи весь час щось нове.
А почалося все в романі з дідусиних казок. Скажіть, хто в дитинстві не слухав чарівних історій, роззявивши рота і навіть натяку не припускаючи, що то все неправда? В якийсь момент головний герой перестає в них вірити, адже дізнається про нелегку долю свого діда, про те, як маленький єврейський хлопчик втікав від фашистів, як знайшов притулок на далекому острові з іншими дітьми. Звісно, у більш зрілому віці швидше повіриш у це, ніж у легенди про дивних дітей (дивних - у значенні наділених надзвичайними здібностями), хай існування яких і доведене старими фото, та жахливих потвор. Якоб зневірився в дідусеві, та смерть старого перевернула світ молодого хлопця з ніг на голову. Виявилося, що дідусь не фантазував...