Джерельна вода проти комуняків

Таємне джерело. Андрій Кокотюха
автор:
Андрій Кокотюха
0

«Таємне джерело» – це детектив із міфологічною начинкою. На дворі 1981 рік, застійний період совкової імперії. Всюди ще панує дух атеїзму, країна Рад дрейфує між Афганською війною та економіко-технічною стагнацією, натомість маховик пропаганди зомбує радянських жителів світлим соціалістичним майбутнім. У брежнєвські часи нашому письменнику стукнуло 11, відповідно школяр Андрій Кокотюха ще не міг психологічно відчувати епоху, критично осмислювати дійсність. До того ж основні сцени в творі відбуваються далеко від автора, в західноукраїнському селі. Детективник вийшов із ситуації, поназбиравши деталі для твору у своїх Фейсбук-друзів. З миру по історії – і у Кокотюхи вийшов роман.

У «Таємному джерелі» оповідається про загадкові смерті комуністів. Не від рук бандерівців, а від… води із джерела св. Варвари, яке вбиває поганих і зцілює хороших. Звичайно, в атеїстичному Радянському Союзі в таке ніхто не вірить, всі шукають раціональних причин. Тож цю справу доручають розслідувати київському сищику Головного управління МВС УРСР Ігорю Князевичу. Раціо слідчого стикається з народними віруваннями жителів Гайворона, що під Тернополем. Гайворонівчани вірять у кару Божу для червоної пошесті, а комуняки підозрюють змову проти системи, її вождів. Автор зміг показати неправоту й винність і тих й інших. Комуністи під прикриттям партійного білета ґвалтують та вбивають людей, а їхні сільчани мстяться за ці «подвиги». Себто гайворонці якоюсь мірою причетні до злочинів, але в кожного є вагомі причини їх скоювати. Мораль героїв письменник виніс за дужки, мовляв, ви й самі вирішуйте, хто в цій справі поганий, а хто хороший. Відсутність дидактизму – великий бонус цьому роману.

Фольклорний антураж додає «Таємному джерелу» саспенсу. Читач, слідкуючи за діями Князевича, напружується, сподівається, очікує, що джерело Варвари – це корінь усіх бід, і викриття його потаємних секретів проллє світло на справу. І чим ближче 34-річний кедебіст копає фактів навколо згубної води, чим швидше наближається до розгадки, тим стає зрозуміліше, що джерело тут тільки приманка, кинена автором у море фантазії реципієнта. У принципі письменник справився із завданням, розбавивши детективну історію містичним аспектом. Автор майстерно обманює читача, грається хитросплетіннями сюжету, адже в кінці твору все обертається навпаки.

Головний персонаж «Таємного джерела» Ігор Князевич – звичайний собі детектив, слідчий. Скрупульозно, педантично, розділ за розділом збирає факти, натомує нитку логічних умовиводів. Нема в Князевича Коломбівської аляповатості та пошуку суперечностей у свідченнях людей, не діє він за законами дедуктивної логіки Холмса, зовнішньо не схожий на комісара Мегре. Порівняти такого героя ні з ким, він не засідає в голові, у нього нема якогось особливого почерку, який запам’ятовувався б.

Тема Афганської війни в романі розкрита через дезертира Дмитра Ярчука. З ним у детективі пов’язаний мотив помсти комуністам за штучно розіграну битву. Цей персонаж, як на мене, уособлює страх перед війною, безглуздим громадянським обов’язком, котрий призводить до смертей по різний бік барикад. Ярчук гине від рук комуністів. Несправедливий кінець неправильного морального вибору? Винна система чи людина, яка пішла кривою стежкою? Вирішувати вам, читачу.

У книжці є розділ під назвою «Кафка». Андрій Кокотюха в інтерв’ю часто згадує цього автора наряду з Прустом та Джойсом. Ні, це не коло улюблених авторів. Ні «Процес», ні романи з циклу «В пошуках утраченого часу», ні «Улісс» не є його настільними книжками. Згадка про цих письменників у публічних дискусіях є радше засобом висміяти снобізм окремих літераторів, їхню тягу здаватися суперінтелектуалами, котрі не опускаються до легких жанрів. Здавалося, що у цьому розділі Кокотюха почне стібатися, іронізувати над адептами вишуканої елітарної літератури, але на мій подив пропонує зовсім інше: рецепцію кафкіанських творів у Радянському союзі та цікаві відомості про переклади видатного пражанина із єврейським корінням.

Жоден роман не обходиться без любовної історії. Ігор Князевич у рамках свого слідства з’ясовує, що дівчина, в яку він закохується, напряму причетна до вбивств у Гайвороні. Професійна етика зобов’язує слідчого подати в рапорті об’єктивні свідчення керівництву, назвати всіх причетних до злочинств, але автор вирішує цю дилему в серіальному дусі: через Марію Ігор Князевич міняє насиджене місце слідчого в столиці на дільничого в глибинці. Відверта серіальщина цієї кінцівки засвідчує, що Кокотюха намагається підчепити на свої детективи ще й жіночу аудиторію.

«Таємне джерело» – роман з домішками містики та фольклору. Автор майстерно водить за носа читача, обманює його майже на кожному кроці, але досягає ефекту, зацікавлюючи сюжетом та несподіваною розв’язкою.
ДРУГ ЧИТАЧА (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/35728/)

Оцініть рецензію:
Зараз присутні 0 користувачів та 2 гостя.