Феноменологія залізниці

Відстані та вібрації. Юрко та Тарас Прохаськи
автор:
Юрко та Тарас Прохаськи
0

Свого часу я робив репортаж в одну газет про протест залізничників перед колишнім Мінтрансом (зараз ця установа має назву Міністерство інфраструктури України). Тоді учасники акції вимагали поліпшення соціальних умов, відмінити комп’ютерний відбір бригад на рейси, повернути старі маршрути, скасовані через уведення нових поїздів «Хюндай» тощо. На жаль, мою публікацію чинодрали не почули, сумніваюсь, що життя працівників залізниці покращилося. Але це стало приводом почати розмову про видання, присвячене залізниці.
Торік в Івано-Франківській «Лілеї» вийшла невелика книжечка братів Прохаськів під назвою «Відстані та вібрації». Культуролог та перекладач Юрко, письменник та есеїст Тарас уперше в своїй творчості торкнулися теми українських залізниць, зокрема на Західній Україні.

Про світові проблеми, євреїв та Кірпу
В першому розділі книжки мовиться не стільки про труднощі в соціальному аспекті — низька зарплата й жахливе забезпечення працівників цієї сфери, чи політичного — недолуге реформування нинішньою владою системи залізничного транспорту, а більше феноменологічного — як залізниця у різні історичні відтинки впливала і впливає на життя людей. Саме такий погляд пропонує молодший Юрко, залучаючи для своїх есе значний історичний фактаж про галицьку залізну дорогу, цікаву культурулогічно-мистецтвознавчу рецепцію, власні спостереження. Прохаськова ретроспекція наводить на вельми інтересний висновок: залізниця — як основний засіб сполучення між селами, містами, країнами іт.д. — зіграла вирішальну роль в світових людських трагедіях: війни, заслання в табори, збройні конфлікти. Кожна нова влада, яка захоплює ту чи іншу територію відразу намагається змінити, модернізувати, переінакшити цей стратегічний засіб пересування, щоб утілювати свою внутрішню та зовнішню політики. До прикладу, автор наводить кричущий факт про винищення євреїв нацистами. «У березні1942 р. почалися масові депортації євреїв зі Східної Галичини у табір смерті Белжець…Тут у газових камерах загинуло близько 225 000 східногалицьких іудеїв. 19 липня 1942 рейхсканцлер Гіммлер уповноважив керівника СС і поліції…на остаточне розв’язання гебрейського питання. Знову галицькі залізниці відіграли надзвичайну роль у стиранні людських життів. По суті без залізниці Голокост був би неможливий. Кожен більший концтабір мав безпосереднє сполучення із залізничною мережею. Та й більшість гетто були облаштовані так, щоби з них легко можна було здійснювати перевезення людей» (c.27). Але якщо глобально подивитися, все створене людством має діалектичний характер, свою, так би мовити, дуальну природу. І залізна дорога не є винятком.
Цікаво читати не тільки про Габсбурзьку імперію, розбудову мережі залізниць на Галичині в далекому 19 ст., совєцьку чи фашистську модернізацію ширококолійки а й про часи вже ближчі до нас. Ідеться про 90-ті роки та сучасність. Здавалося б, вже понад 20 років наша країна незалежна і мала б усі шанси щось змінити у цій сфері, але віз, як-то кажуть, і нині там. Старі, ще радянського типу, поїзди (вироблені в НДР), зношений состав, совкова ментальність залізничників, тотальна корупція, а тепер вже й іменні проїзні квитки (чим вам не відгомін Совдепії, з її тотальним контролем над громадянми?) аж ніяк не наближають нас до Європи, а навпаки усе більше віддаляють.
Також Юрко Прохасько багато говорить про «незвичайного» міністра транспорту Георгія Кірпу, діяльність якого і справді важко не помітити. Довгий час він очолював Львівську залізницю, за його посередництва збудовано низку об’єктів, як-то похмурий й склянтй Південний вокзал, міст через Дніпро, автомагістралі Київ-Одеса тощо і це тільки в столиці; обіймав він високі державні пости, його урочисто вшановували після смерті. Та в оцінці цієї особистості письменник не плекає ніяких ілюзій, називаючи його кучмівським фаворитом, який знайшов вдалі схеми для відмивання грошей. Звичайно, святих у політикумі не буває й Кірпа не виняток, але слід він по собі в історії української залізниці залишив й, можливо, нашим сучасним горе-реформаторам варто звернути на нього бодай якусь увагу?! Мабуть, варто дослухатися чинушам до невтішних Прохаськових висновків про цілковиту замкнутість залізниці, як держави в державі, занедбаність її інфраструктури та врешті жахливого стану залізничних доріг. Але в наших умовах це більше скидається на голос волаючого в пустелі.

Про «Червону руту», «Мак» і буденність
Чи знаєте ви, що «Червона рута» – не тільки назва шлягера славнозвісного Володі Івасюка, а так в народі ще називають один з маршрутів на Галичині: Івано-Франківськ — Рахів? Цю залізничну лінію збудували робітники-італійці, вона мала кілька мостів-віадуків, які були одними з найкращих у Європі. Розклад цього маршруту був пристосований до потреб івано-франківських промислових підприємств. На початку 80-их років 20 ст. до Станіславова з віддалених карпатських сіл і містечок доїжджало близько шістдесят тисяч робітників. Однак коли підприємства почали занепадати, популярність цього маршруту теж пішла на спад.
Ще один цікавий факт уміщений у Прохаськовому розділі про залізницю, присвячений операції «Мак». Мовлячи про зали очікування на вокзалах та перевірки міліції в них у різний час, автор наводить вельми небезінтересну історичну паралель. «Особливо активними міліціянти були під час операцій «Мак». Ішлося про перекриття шляхів транспортування макової соломи, якою славилася Галичина, на індустріальний Схід, де рівень споживання саморобного героїну завжди був найвищий. Очевидно, перевізники почали обминати колії. Натомість міліція затримувала й обшукувала тисячі молодих студентів артистичної зовнішності. Вважалося, що саме так мають виглядати справжні наркомани» (c.50-51).
Ці два факти – по-перше, найцікавіше, що є в другій частині видання, а, по-друге, ілюструють всю ту ж тезу «моральної» дволикості феномену залізниці. Далі Тарас Прохасько заповнює текстову тканину очевидними й малоцікавими речами, як-от: що люди роблять, коли сідають у вагони, про продаж різної продукції в поїздах, описує меню в залах очікування тощо. Мовить письменник про буденні явища, які спостерігає мало не щодня кожен пересічний українець, котрий користується залізничним транспортом.
Загалом саме факти тримають читацький інтерес до цієї книжки. Адже феномен залізниці варто розглядати через призму історії. Саме розповідь про минуле допомагає людям усвідомити, як непотрібно використовувати створене власними руками собі ж і на зло.
Cайт НСПУ (http://ualit.org/?p=8839)

Оцініть рецензію:
Зараз присутні 0 користувачів та 1 гість.