Гоп-стоп!

Гопак. Андрій Кокотюха, Мирослав Лаюк, Павло Коробчук, Юрій Андрухович
автор:
Андрій Кокотюха, Мирослав Лаюк, Павло Коробчук, Юрій Андрухович
0

Колись, ще у 19 столітті в царській Росії, існували спеціальні будинки, де утримувалися дрібні крадії. Такі місця називалися товариствами піклування, а російською – «Городское общество призрения», скорочено Гоп. Звідси і пішла назва цього слова – гопи, гопніки. Якщо характеризувати сучасних гопів, це люди низького інтелекту, які лузають «сємки» та видурюють у людей гроші, носять спортивний одяг (переважно Адідас) та розмовляють примітивною мовою. Мабуть, багато людей в Україні чи Росії колись стикалися із такими типами, які називають тебе «Вася», просячи дати «рубас». На жаль, таке явище невитравне із соціуму, особливо з низькими стандартами життя (Під балконом моєї дев’ятиповерхівки теж тусуються такі от маргінали, триває це вже десятиліття і навряд щось тут зміниться).

«Гопак» – збірка прози про гопніків, яка вийшла в літературній агенції «Дискурсус» цього року. Під обкладинкою зібралися тексти авторів різних поколінь: старших – містифікатора Юрія Андруховича, детективника Андрія Кокотюхи та молодших – поетів Мирослава Лаюка, Павла Коробчука, Василя Карп’юка; потрапили до книжки й зовсім невідомі автори – Андрій Шийчук, Андрій Тужиков, Гєник Беляков. Кожен з них має свій погляд на гопівство. Король постмодерністів у своєму оповіданні найперше займається феноменологією, себто описує ті риси, котрі притаманні батярам (так у Львові називають гопніків – Авт.). Письменник розповідає байку, нібито, почуту від свого батька про львівського гопа Фелікса. Звичайно, це нова містифікація Патріарха, з нереалістичним моментом, коли рекетир і крутій Фелікс на футболі вбиває воротаря, сильно влупивши йому м’ячем в сонячне сплетіння, незрозумілою кінцівкою, коли він помирає в їдальні. Найцікавіший момент цього оповідання, коли тільки одна банда короля Фелікса не встала в кінотеатрі на «Марш совітських танкістів», що дуже розлютило капітана держбезпеки Алтаєв-Альтмана, який пересаджав за це всіх батярів у в’язницю. Хоч у творі є відкриті й спірні моменти, але він доволі читабельний й стравний для реципієнта.

Оповідання Андрія Кокотюхи «Не спізнюйся, тату!» переплутало прописку, дивним чином потрапило в «Гопак», адже в ньому йдеться про наркоманів, зовсім не гопніків. Але менше з тим, пан Кокотюха створив міні-детектив: пограбування квартири, міліцейська погоня за грабіжниками, взяття заручника таксиста, який… зі своїми дружками розправляється із наркоманами, таким чином мститься усім «наркошам» за смерть своєї доньки. Словом, в одному оповіданні автор уміло закручує сюжет, створює інтригу й дивує розв’язкою. Все витримано в стилі жанру, який згодом може стати непоганим голлівудським бойовиком, все може бути в цьому житті.

Чим дивує поет-двітисячідесятник М.Лаюк у творі «Ь» , так це не сюжетом своєї пародії на комунізм, не подіями, які відбуваються в червоному селі, не якоюсь новизною в плані форми чи змісту, а кумедними ім’ями своїх героїв: Вілорік (В.І. Ленін – Освободитель Рабочих И Крестьян), Тролебузина (ТРОцький, ЛЕнін, Бухарін, ЗИНов’єв), Луїджи (Ленин Умер, Но ИДеи ЖИвы), Лагшмівара (ЛАГерь ШМИдта В АРктике), Яатей (Я – АТЕїст). Трохи старший за нього віршотворець Павло Коробчук вигадує в оповіданні «Чьо» вигадує І-3 (дуже схоже на назву робота) – це три Івани, які мають один на всіх мозок. Сіамська трійця близнюків веде гопівське життя, погоджується на авантюру: завалити міліціонера, який скривдив чесного бізнесмена. Три Івани потрапляють у підземелля, потім на бої собак. Історія в Коробчука чомусь закінчується вбивством Івана-два собаки міліціонера. Загалом непогане сюжетне оповідання, із цікавими ходами заплутує читача несподіваним кінцем. Зовсім осібна прозова мініатюра Василя Карп’юка під назвою «Гоп-Стоп, алілуя!». Молодий поет малює читачеві утопічний світ, де гопи не злі й не хулігани, а добрі «самаритяни», себто волонтери благодійної організації, які допомагають усім знедоленим і скривдженим грошима. Утопічно, фантастично, оповідання якось випадає із цієї збірки своїм несподіваним задумом та втіленням.

«Кот» Андрія Шийчука – це майже Кафкіанський сюжет, де гопнік з часом перетворюється на тварину (як реалістично!), велетенського кота, який пожирає усіх навколо. Схоже на сон, в чомусь копією фільм жахів з детальними натуралістичними описами оповідання достатньо показове, цікаве, насичене деталями й цікавою кульмінацією. Ще одне цікавий прозовий твір «Над прірвою у канабісі» (привіт Селінджеру!). Автор переосмислює сюжет американського класика, у його творі жорсткий підліток, який протистоїть суспільній моралі та тенденціям в соціумі. Правда, на відміну віл Колфілда, перед нами не просто бунтар, а наркоторгівець та вбивця. Зовсім випадковим у цій книжці є оповідання Гєника Бєлякова «Фантазія».

Збірка «Гопак» – яскраве підтвердження тому, що сучасні письменники хочуть сказати вагоме слово про все на світі, і гопніки тут – не виключення.
Сайт НСПУ (http://ualit.org/?p=11327)

Оцініть рецензію:
Зараз присутні 0 користувачів та 9 гостей.