Роман Прево, яскравий приклад французького Просвітництва, справив на мене досить неоднозначне враження. Твір, досить невеликий за розміром, проте з досконало витриманим жанром, наповнений неймовірною перипетією подій, інтриг та навіть злочинів, висвітлює незмінні проблеми індивіда в соціумі: проблеми людини і суспільства, порядності та брехливості, пристрасті та благочестя.

Починаючи аналіз роману я не могла дійти до чіткого висновку, не могла збагнути, хто є правий, а хто винен, чиї  дії можна виправдати, а хто допустив непоправимої помилки. Прочитавши купу рецензій я зрозуміла, що «правильної» позиції не має ніхто, а отже розібратися в тому, що стало причиною всіх проблем та труднощів героїв я маю самостійно, спираючись на свій власний досвід і власне розуміння.

Я збагнула, що єдине, що можна звинуватити – це суспільство, устрій того часу, норми, закладені в свідомості людей. Саме це стало причиною життєвої трагедії героїв, вони винні, в першу чергу, в тому, що походять з абсолютно різних верств населення, виховані людьми з суттєво різним баченням та розумінням світу. Безперечно, це книга про кохання, страждання, зраду, про те, на що здатні закохані, чиї очі затуманені почуттям та які вчинки може пробачити серце, сповнене любові.

Дворянин, знатний кавалер та майбутній Аббат закохується в простодушну та легковажну дівчину, куртизанку, яку батьки вирішили, імовірно, покарати та відправили в монастир. Перед їх коханням здається відступають всі моральні правила та суспільні рамки, проте втекти від них неможливо, шалена пристрасть руйнує все на їх шляху, розлучає та знову зводить разом, змушує порушувати закон та вплутує в нескінченні авантюри.

Кавалер де Гріє, не здатний навіть одружитись на коханій жінці, боротися за свої почуття та право на їх існування, який то тікає вад благочестя, то намагається витіснити кохання, з повною відсутністю стійкості характеру не викликає в мене поваги. Часом дії Манон здавались мені повною дурістю, проте відповідна реакція де Гріє вражала мене ще дужче. Дівчина щиро його кохає, проте її моральні принципи значно відрізняються, вона виросла в іншому середовищі, і продає своє тіло без докорів сумління, адже її душа все одно належить коханому, а яким способом вона отримує гроші не так вже і важливо.

Манон і кавалер де Гріє не пов’язані нічим крім безмежного кохання, перед яким втрачає цінність абсолютно все. Кохання наштовхує на злочини, приводить у в’язницю, а потім і на інший континент.

Якась непевна і незрозуміла смерть Мадемуазель Леско виявляється єдиним виходом з ситуації, в яку завели себе самі герої, єдиним вирішенням проблеми, створеної закоханими. Безповоротно заблукавши, вони могли або впасти на саме дно, або змінити світ та суспільний лад, що їм, безперечно, не під силу.