Історія якби…

Дефіляда в Москві. Василь Кожелянко
автор:
Василь Кожелянко
0

Думаю, кожен учасник АТО мріє пройти переможною ходою у Москві. Падіння Росії ще в кінці 90-их передбачив Василь Кожелянко, написавши свій знаменитий роман “Дефіляда в Москві”.

 

Роман Кожелянка написаний у жанрі іншої, вигаданої, переписаної автором української історії. Кожелянко-Цзи розкроїв сумну, трагічну, депресивну історію України і побудував бадьору, оптимістичну українську перспективу. За Кожелянком українці разом із союзними німецькими військами на чолі з Адольфом Алоїзовичем розтрощили червону чуму, імперію вусатого вождя на прізвисько Джугашвілі. І така подія у романі має ознаменуватися урочистим парадом військ-переможців: італійців, іспанців, словаків, мадярів. І, звісно ж, українців. Спецоперацію захоплення Сталіна вчинив загін командира розвідувальної роти першого куреня спеціального призначення Українського Війська хорунжий Дмитро Левицький, який є двигуном сюжету та надбанням історії української літератури минулого століття, котре заглядає в теперішнє.

 

Прикметно, що кожен постмодерністський текст складається з інших текстів або відсилань на інші тексти. Тож автор грається як із формою подачі, вестернізуючи нитку оповіді, так із контекстами, у яких його герої несподівано потрапляють у кіношний світ, усім відомого совєтського фільму про розвідника. І так чи не кожен розділ автор інтригує, змушує чухати потилицю й міркувати над карколомними злетами й атонічними падіннями в тексті. Найбільша зброя Кожелянка – це іронія та самоіронія. У тексті можна надибати уже готову авторову самоінтерпретацію “Дефіляди в Москві”, вкладену у вуста семикласника чернівецької гімназії №58. Кожелянко іронізує над школярською, ще по суті радянською методою критики, над майбутніми візіями власного твору і сформованими у рецензії пафосними висловами. Іронія переростає у здорову самоіронію і надає цього розділу особливого комічного ефекту.

 

Трішки про самого героя. Двигунець антиісторичного роману Василя Кожелянка, основний персонаж Дмитро Левицький утілює як суто українські риси характеру, так і адаптацію під американського героя. Автор малює ідеального героя, котрий володіє карате і має особливий хист до жінок, він яскравий лідер і незгірший альфа-самець. На противагу усім яскравим, але похмурим, депресивним, скучним героям в укрліті, Кожелянко вимальовує переможця, тонкого стратега, мужню й відповідальну людину, супер-героя фільму чи коміксу, який тільки долає та перемагає, знищує супротивників та закохує у себе жінок. Кожелянко накреслює нового персонажа, котрий вилізає із шкури старого, затхлого, ретроградного, сірого, песимістичного характеротворення в укрліті. Автор у Дмитрові Левицькому начебто підкреслює, що українці – це нація переможців, а не рабів, яких за відомим висловом, до раю не пускають.

 

“Дефіляда в Москві” – текст контрпропагандистський. Ще у в кінці 90-их Василь Кожелянко збагнув: Україна потребує своєї історичної міфології, яка виконуватиме не тільки виховну, а й контрпропагандистську роль. Себто на російську пропаганду, яка ріками ллється із помийних кремлівських ТБ, в умовах війни, ми маємо запропонувати контрпропаганду: фільми, романи, історичні розвідки, вірші. В умовах відкритого протистояння із Росією роман Кожелянка має стати інструментом боротьби проти окупанта, має вселяти віру в українців як у націю славних переможців, наближати перемогу над совєтською монархією, запалювати патріотизмом серця й душі людей, котрі стають на прю із московитами. Якщо українські мас-медіа та вітчизняна кіноіндустрія озброяться Кожелянковою “Дефілядою…”, то ми швидше виграємо інформаційну війну з московським царством.

Яр Левчук

ДРУГ ЧИТАЧА (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/42797/)

Оцініть рецензію:
Зараз присутні 0 користувачів та 2 гостя.