Любов серед гір

Тіні забутих предків. Новели
автор:
Михаил Коцюбинский
5
 

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде!

 

Ти не дивись, що буде там —
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада... (с)

Під час прочитання я не раз згадувала цей неймовірно ніжний вірш, "Чари ночі", написаний Олександром Олесем ще в 1904 році, за 7 років до створення "Тіней забутих предків" Михайлом Коцюбинським. Вони схожі не лише своїм ліризмом на межі та народним відголоском, але й таким прекрасним і сумним водночас змістом.

Карпати - це саме та місцина, де мають відбуватись такі історії. Кохання набуває особливих відтінків поміж густих смерек та співу трембіт. В горах свої суворі закони, котрі діять у всіх площинах, навіть в тій такій таємничі площині почуттів.
Не можу погодитись з анотацією про те, що Іван та Марічка - це гуцульські Ромео та Джульєтта. Знайомлячись із розповіддю юних італійських закоханих ще за шкільною партою, мене не відпускало відчуття, що це все нереально і трохи навіть по-підлітковому істерично. Хоча, хто знає, що було би, якщо Ромео не загинув та одружився з Розаліною. Воістину, справжні драми відбуваються тоді, коли з'являється надія на непоганий кінець. Саме так, непоганий, а не хороший.
Ми маємо справу з маленькою трагедією великого та важкого життя. Всього одна докучлива несподіванка рушить дещо прекрасне та самобутнє. Маленька тріщинка: щастя розпадається на дрібні шматочки.

Коли митець любить те, про що пише, навіть якщо тобі не довелось мати справу з тим, про що він творить, написане відлунням проноситься в душі. А якщо це також близька тобі тема, то слова рідні, прекрасні та ще міткіше влучують в ціль. Дуже тепло відновлятись неймовірною любов'ю до Батьківщини з усією її унікальною культурою, звичаями та повір'ями, просто листаючи аркуші.
Дякую, Михайле Михайловичу, через сторіччя та версти!
А я дуже хочу додому.

Оцініть рецензію:
Зараз присутні 0 користувачів та 3 гостя.