Не гірка гірчиця

Гірчиця. Наївні поезії. Катя Бабкіна
автор:
Катя Бабкіна
0

Катя Бабкіна повісила на свої поезії ярличок «наївні». Наївні - це і щирі, і в чомусь невинні, й безпосередні, а також довірливі, простодушні. Та що сокровенне може довірити читачеві жінка? Наївне запитання... «Ужинок» інтимної лірики вихлюпнувся з бурхливого моря поетичної душі на сторінки її «Гірчиці», але не тільки. Та все ж про наїв ліричної героїні з присмаком гіркоти. В одних поезіях цей наїв схожий на меланхолію і розпач від утрати кохання з афористичним присмаком:

... Як виростає сум - краще тобі не знати.

Дірка, де буде зуб, вогка, оселилась в роті.

Дірка, де були ми - чим би її заткати.

Мудрість росте не так, мудрість - це просто втрата,

усвідомлена потім (с. 8).

В інших Бабкінська героїня - це сопливе й мале дівчисько з присмаком підліткового інфантилізму:

Пісенька на будень

Коли у мене рвуться намиста і браслети,

коли мені в айподі сідає батарея,

коли нема курити, я згадую тебе. Ти

ніяк не допоможеш, та згадую тебе я.

На дворі досить тепло, я відпускаю коси,

роблюся непомітна, прозора ніби фея.

Виконую бажання, чаклую, але й досі

буваю неуважна, і згадую тебе я.

Коли до мене липне паскудна ностальгія,

пролазить скрізь без мила, тримається без клею -

я ні за чим не плачу, я ні про що не мрію,

однак не виправляюсь - і згадую тебе я. (с.18).

У «Гірчиці» в інтимній ліриці представлений «букет» різних психоемоційних станів жінки, яка втрачає, розриває стосунки, страждає, переживає. Емоційна нестабільність, депресивно-меланхолійний стан, самотність та гіркота розлук пронизують збірку поетеси. І ця безпросвітна кволість духу у якій «вариться» лірична героїня нашої мисткині позначається не тільки на змісті, а й на формі поезій. Наївні вірші поетеси наче дають читачеві зрозуміти, що і рими у неї такі самі наївні й слабкі:

* * *

не вона

по сполоханій вітром воді

чи вина

що човни залишили сліди

помовчи

і послухай як зводять мости

уночі

нам з тобою під ними плисти

то не крик

то лиш стомлений крук зачаївсь

сотні рік

як просякнуті руки чиїсь

всі човни

витягають надвечір мерщій

тільки ми

на воді залишаємо свій (с.38).

Хоча бубабіст Юрій Андрухович в передмові рясно хвалить молоду поетку: «Я впевнений, що читачі цієї вельми симпатичної збірки мають усі шанси стати ще й перечитувачами. У кожному разі я став. І коли за першим разом мені спало на думку саме це окреслення - симпатично (для самої авторки, мабуть, дещо образливе), то всі подальші сеанси мого спілкування з її віршами викликали дедалі глибше переконання, що насправді навіть не симпатично, а таки добре і гарно « (с.6). І він має рацію в тому випадку, коли говорить лише про деякі поезії. Зокрема, "Монолог сонної феї" - це цікаво побудована річ, яка десь алюзійно нагадує "Велику елегію Джону Донну" І. Бродського:

Всі вони сплять. Я їх поіменно знаю.

Баба з возом, дама із горностаєм,

сплять вовки - хто з козою, а хто з капустою,

дівчинка - з персиками, Ніцше із Заратустрою.

З торбою - дурень, інша дівчинка - з кулею.

Кожен у голові з своєю приватною гулею.

Або один чоловік із теплою кішкою

спить десь далеко в неосяжному ліжку

Пін спить із гвіном, бам засинає з буком,

Вінні з Пухом, Ван Гог із окремим вухом,

заєць з дзвоником, кінь у пальто і з яйцями,

Жан із Клодом чи з Полем, Жадан з китайцями,

спить з дияволом Прада і Хуго з Босом,

з Богом спить, хто пішов, хто лишився - з носом,

Куба - з лібром і Тула із самоваром.

Не засне тільки той, хто не має пари. (с.10).

Також наш Патріарх має рацію, коли говорить про вірш "отак тобі пишеш а вже й розцвіли черешні". У цій чудовій мініатюрі Катерині Бабкіній вдається тонко вловити мить творення, відчути усі тонкощі перетворень навколо, в собі, в природі:

* * *

отак тобі пишеш а вже й розцвіли черешні

і вода у криниці терпка зробилась прозора

а вчора при брамі спинявся стомлений вершник

а сьогодні над дахом бузьків пролетіло із сорок

а іще спіймали в саду степового птаха

той не вмре казала ведунка бо живиться лиш вітрами

батько палять люльку і бавляться з птахом в шахи

пролітали бузьки і вершник спинився при брамі

отак тобі пишеш а ті бузьки либонь з-над Нілу

і птаха спіймали і всякі розцвіли вишні

і вершник при брамі і вода прозора зробилась

і отак тобі пишеш і пишеш тобі і пишеш (с.19).

Час на момент творення застигає у цій поезії, мить у якій лірична героїня охопила дійсність, немовби переходить з одного стану в інший, але у той час залишається нерухомим і статичним. Це одна з найкращих мініатюр у цій книжці, яка захоплює читацьку увагу.

І насамкінець про погане: ненормативну лексику і редакторські помилки. Не буду тут наводити «перли» з бідного словника Катерини Бабкіної. Але турбує те, що останнім часом в молодій літературі завелася така єресь, мовляв, вставлю у вірш матюки, і він буде читабельнішим та захопить підліткову аудиторію. Таке підігрування молодіжній публіці засвідчує певну тенденційність та кон´юнктурщину в середовищі митців. Літераторка чомусь витає в ілюзіях думаючи, що матюччя щось додасть до її поетичного твору, надасть нового звучання чи поліпшить сприйняття. Начебто Катерина Бабкіна не новачок у словесному мистецтві, адже за плечима в неї дві книжки та письменницький досвід, але вона чомусь споганює чудову українську мову ненормативною лексикою. Для мене це є свідченням того, що поетеса не хоче чи не вміє працювати зі словниками, не шукає нових виражальних можливостей у поезії, не працює над мовною та стилістичною палітрою свого мистецтва. Матюки помітно знижують рівень і так кволої, а подекуди й зовсім кострубатої поезії Катерини Бабкіної. А от редакторськими помилками усіяна вся «Гірчиця»: «гощик» - горщик (с.8), «скло, напряжне» - це як взагалі? (c.9), «стрьомно», « подаємо виду» (c.16). «хрєнь» (с.33) «нічьо» - нічого (c.34), «очєнь» (с.44) тощо. На жаль, з професійними редакторами в нашій країні дуже сутужно. І ніякого просвітку в цьому питанні не видно.

Оцініть рецензію:
Зараз присутні 0 користувачів та 2 гостя.