Перехресні стежки

Перехресні стежки. Іван Франко
автор:
Іван Франко
5

Я би виділив такі ідеї твору і поставив би у такій послідовності.

1. “Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються!”.

Тобто як зустрічаються люди один з одним, так люди зустрічаються і з результатами своїх рішень та дій. Мова йде про відповідальність за свої слова та вчинки, що сказані чи зроблені не залишаються в тому проміжку часу, коли “народились”, а завсіди переслідують свого “батька” та перетинають йому час від часу дорогу.

2. Примат загальнолюдського блага над особистим.

В творі спостерігається боротьба між властивим людині прагненням влаштувати особисте щастя та альтруїстичними прагненнями.

3. Соціальна справедливість — те, до чого має прагнути суспільство.

Відомо, що Франко ще з студентських років захоплювався соціалізмом й доручив герою даного твору боротися із соціальним злом, боронити слабких.

Шахрайство, тупість та моральна деградація тих, хто мав бодай якусь владу, - все це найбільш болюче відчували на собі звичайні селяни, які завжди були обдурені, обкрадені, спаплюжені.

Рушійною силою, яка здатна подолати ту соціально-економічну безодню між людьми є союз інтелігенції із приниженим прошарком.

4. Національна самостійність, свобода.

І. Франко виступав за єдність українців в усій їх різноманітності та отримання можливості панувати в своєму домі. Це ж не могло й не проявитися у даному творі, в тому числі і в принциповій позиції до ведення діловодства українською мовою головним героєм твору меценасом, цебто адвокатом Рафаловичем.

Так як захистом для скривджених в цивілізованому світі має бути суд, то головним героєм, як вже було згадано вище, виступає адвокат. Ця людина найкраще бачить всі вади судочинства.

“Він був загалом невисокої думки про наше судівництво, але те, що бачив у Гумниськах, могло б було менше загартовану душу довести до розпуки. Той мертвий шаблон, та ремісницька буденність вимірювання справедливості, повна зневага до провідних ідей законодавства і панування мертвої букви, та ще в сполученні з повною безцеремонністю людей, отупілих або й зовсім хорих духом, – тут доведені були до справжньої карикатури на всяке судівництво. До якої байдужності на закон і на людську кривду треба було дійти, щоб не тільки видавати подібні вироки, як їх видає Страхоцький, але толерувати їх! ... Певна річ, Страхоцький – виїмок, але, на нещастя, образ «малого суду», який бачив Євгеній у Гумниськах, – не виїмок, а тип”.

Оцініть рецензію:
Зараз присутні 0 користувачів та 3 гостя.