Три сходинки Голодомору

Три сходинки Голодомору. Еліна Заржицька
автор:
Еліна Заржицька
5

Три сходинки до юного серця. Юрій Ключ
Рецензії, відгукиДодати коментар
Кві
06
2012
Випущена дніпропетровським видавництвом “Пороги” у 2009 році книга Еліни Заржицької “Три сходинки голодомору” є, мабуть, у всій Україні першою ластівкою з подібних книг. Бо, по-перше, це книга про трагічні сторінки нашої історії написана для молодшого шкільного віку, а, по-друге, це художня книга.

Можна з висоти теперішнього часу по-різному відноситись до Олександра Солженіцина. Та коли б не було його “Архіпелагу ГУЛАГу”, весь світ, навіть за наявності тисяч свідчень, менше б вразив трагізм сталінських репресій. Бо однією із задач художнього слова є достукатись до душі читача, на відміну від сухої мови документів, які, безперечно, потрібні та слугують все ж більше, як матеріал для вивчення професійних істориків, й котрі, на превеликий жаль, переважають у висвітленні теми Голодомору. Адже достукатись до однієї душі, мабуть, важливіше, чим забалакати до фарсу болючу тему для всієї української людності.

Достукатись до юної душі в десятки разів важливіше. Бо саме молоде покоління є носієм пам’яті в прийдешньому, коли не залишиться вже в живих ні свідків Голодомору, ні тих, хто тепер про нього дискутує.

Еліні Заржицькій в її “Трьох сходинках голодомору” вдалось поєднати важливі складові виховного процесу, актуальності теми та цікавого викладу матеріалу. Останнє має не абияке значення бо не всякому автору вдається поєднати виховний елемент, актуальність теми з цікавістю викладу й не покотитись наїждженими рейками занудності, котру одразу підмічає юне покоління читачів.

Книга міцно збудована на трьох наріжних каменях, на яких завжди мурується дитяча література, справжня дитяча література, цікава, перш за все, для самих дітей, а не для сюсюкаючих дорослих ( котрі забули, як самі були дітьми), чи схиблених на шароварщині окремих представників зарубіжного українства.

Ці три наріжні камені є – пригоди, перші симпатії до протилежної статі та динамічний розвиток сюжету. Хочеться порівняти книгу Еліни Заржицької, з книгами Анатолія Рибакова “Кортик” та “Бронзовий птах”. Котрі читаються вже не одним поколінням юних, не зважаючи на ідеологічні розчарування їхніх батьків за останні минулі десятиліття.

Головні персонажі книги – Марічка та Петрусь ­– діють. Вони вже в юному віці не відступають перед труднощами, а намагаються , в силу дитячих можливостей, долати їх. Перші несміливі почуття між Марічкою та Петрусем вдало змальовані в контексті основної теми книжки – голодомору. Мабуть, тільки під час голоду хлопчик може урівноважити шальки терезів своїх почуттів до дівчинки, порівнюючи його з хлібом.

Авторка доволі вправно використовує суржик в мові своїх героїв. Що гармонійно підкреслює й точніше розкриває не тільки соціальний статус героїв, а й багатогранніше в деталях вказує на місце, де розгортаються дії всієї книжки.

Ілюстрації в книжці дисонують з динамікою тексту. Це навіть не ілюстрації, а художнє тло певного історичного періоду в розумінні сучасних дітей. Розвиваючи тему візуального сприйняття, взявши за основу текст “Трьох сходинок голодомору”, зацікавлені особи, на думку автора цих рядків, могли б створити комп’ютерну гру, наприклад, “Врятуй Марічку й Петруся” чи ще багато варіантів. Певен, що через таку гру й такі книги як “Три сходинки голодомору” українська юнь більш усвідомить трагедію свого народу під час голодомору й проникнеться шаною до власної історії, а не через казенно-байдужі заходи, які не беруть за душу, а тільки викликають роздратування у молодого покоління своєю однотипністю та засушеною обов’язковістю.

Автор: Юрій Ключ

Оцініть рецензію:
Зараз присутні 0 користувачів та 3 гостя.