Третя збірка поезії Юлії Мусаковської морально зріла й інтимна. Після третьої книжки письменник утверджується в професії, чітко видно серйозність його намірів у цьому ремеслі. Правда, молода львівська поетка вже заявила про себе, отримавши пригоршню літературних нагород, відгуки від маститих критиків про її перший «На видих і на вдих» (2010 р.).

Література – то така страва, яку варто подавати… а от холодною чи гарячою – справа виключно авторська. Поки писанина лежить традиційно у шухляді або по-новітньому покоїться десь на електронних носіях – вона так і лишиться просто «писаниною» і ніколи не стане літературою. Тому з’ява нової книги – як пологи – не легка, але результатом переважно лишаєшся задоволений. Таким чином ти стаєш літературою, а от якою – це вже діло за часом і читацьким смаком. Чим її приправляти – теж дуже особисте: хтось любить гостріше, хтось солодше, комусь з кров’ю, а комусь з полуницею…

Лірика Ярослава Карпця зворушена меланхолійними струнами, де «у грації танцю ми поєднались». Такі вірші вибудовують асоціативну канву переживань та відчуттів ліричного героя. Є рядки що структурно нагадують прийом тези й антитези Павла Тичини із збірки «Замість сонетів та октав», як-от:

яблуко…

гарячим сонцем

міниться…

червонощоке, соковите.

аж ось зірветься

від пориву вітру –

впаде,

розколеться,

згниє…

на сонці

Така приреченість часто завдає болю й людині, тому маємо підставу сприймати вірш як наскрізну метафору із персоніфікованим образом яблука.