На Західному фронті без змін

Ваш голос: Немає Середня: 4.2 (9 оцінок)
На Західному фронті без змін. Еріх Марія Ремарк

Автор: Еріх Марія Ремарк

Тематика: 
зарубіжна література класика
Видавництво: 
Фоліо
ISBN: 
966033853-8 
Рік видання: 
2008
Купити в магазині:
нема пропозицій
Анотація:

"На Західному фронті без змін" - перший успішний твір Ремарка. Це роман про війну і проти війни. Головний герой - Пауль Боймер - солдат Першої світової. Він називає своє покоління втікачами, бо вони тікають від самих себе, від життя, яке стало таким страшним, що замість того, щоб "любити життя і світ", їм довелося стріляти в них. Вони звикли до окопів і смертей, але не хочуть визнати таке життя нормальним, бо зберегли людяність і здатність дружити.

Рецензії на книгу

Перезавантаження сприйняття

"Що сталося б із нами, якби ми збагнули все, що відбувається на фронті!".

А сталося б те, що на довгий час, увесь світ замовк, відсторонився б від усього, заціпенів…

А потім… потім з’явилася б надія на краще майбутнє.

Вже не прийшлося б спостерігати за неподобством, що коїться на День перемоги та проявляється у радісних вигуках, щирих усмішках. Хіба так радіють, згадуючи якусь трагедію, навіть меншого масштабу: автомобільну чи авіакатастрофу?! Годі й казати про таку страшну трагедію, яка в пам’яті та на вустах цих вдоволених облич. Це, щонайменше, нечемно.

0
Зображення користувача EduardGol.

Відгуки

Нема рецензій

Цитати з книги

...анекдот про військового лікаря: на комісії він викликає за списком людей, і, коли до нього чоловік підходить, він, не дивлячись, оголошує: «Придатний до служби. Нам на фронті потрібні солдати». От якось до нього підходить чоловік на дерев'янці, а лікар знов оголошує: «Придатний».
— I тоді,— Кач підсилює голос,— чоловік каже лікареві: «Дерев'яну ногу я вже маю, але якщо я тепер знову попаду на фронт і мені відірве голову, тоді хай мені зроблять дерев'яну голову, і я стану військовим лікарем».

Це добре діє, коли я називаю себе на ім'я. Здається, то говорить хтось інший, що має наді мною велику владу.

Ми завжди бачимо все занадто пізно. Чому нам не кажуть про те, що ви такі самі нещасні бідолахи, як і ми, що ваші матері так само побиваються за синами, як і наші, і що ми з вами однаково боїмося смерті, однаково вмираємо і однаково страждаємо від ран... Даруй мені, хлопче, хіба ти міг бути мені ворогом?

— Мені здається, що це наче якась лихоманка,— каже Альберт.— Ніхто начебто не хоче війни, аж раптом вона вже тут. Ми не хотіли воювати, інші твердять те ж саме, а проте вже півсвіту воює.

Держава і батьківщина — це таки справді не одне й те саме.

...тепер його цікавить, як власне виникають війни.
— Здебільшого через те, що якась країна тяжко скривдила іншу,— впевнено пояснює Альберт.
Тьяден прикидається, ніби не розуміє.
— Якась країна? Щось я не збагну. Хіба гора в Німеччині може скривдити гору у Франції? Або річка, або ліс, або поле.
— Ти справді такий бовдур чи тільки прикидаєшся? — сердиться Кроп.— Я ж не те хотів сказати. Якийсь народ скривдить інший...
— Тоді мені нема чого тут робити,— каже Тьяден,— мене ніхто не кривдив.
— Хіба тобі поясниш!— дратується Альберт.— Річ же не в такому сільському телепневі, як ти.

Чийсь наказ перетворив ці тихі постаті в наших ворогів; інший наказ міг би перетворити їх у наших друзів. Якісь люди, що їх ніхто з нас не знає, сіли десь за стіл і підписали угоду, і ось уже кілька років нашою найвищою метою стало те, що звичайно все людство вважає ганьбою і за що найтяжче карає.

Що сталося б із нами, якби ми збагнули все, що відбувається на фронті!

I я знаю: все, що тепер, поки ми на війні, потонуло в нас, немов каміння, після війни знову спливе на поверхню, ось тоді й почнеться боротьба між життям і смертю.

Безпорадні, як діти, і досвідчені, як старі люди, ми жорстокі, і сумні, і несерйозні,— мені здається, ми вже пропащі.

Хто прочитав книгу

Лінки та віджети

Використайте код нижче для додавання обкладинки на книгу в тексті рецензії, добірці і т. д. докладніше
<isbn>966033853-8</isbn>
Зараз присутні 0 користувачів та 4 гостя.