Третю книжку молодої чернівецької письменниці Лесі Воронюк „Записки на зап’ястях” формульно можна назвати іншою прозою – філософією першого покоління свободи. Це – реінкарнація розкішного національного жанру, який час від часу зринав у свідомості нації і який затоптувався черговими наскоками політичних міжусобиць, революцій і глобалізацій. Вони залишали глибокі вирви у свідомості, невигойні нічим, лише найдревнішими методами – забілюванням борошном з рідної землі. Власне, поезія у прозі присутня і у попередніх книгах письменниці „Жовтий янгол” та „Серце сонця”, наклад яких розійшовся за кілька тижнів. „Записки на зап’ястях” – розмова з людиною і Всесвітом, які так потребують відвертості і любові.