Чорні водяні лілії

У тихому французькому містечку співіснують краса і темрява. Роман рухається до шарів пам’яті та переживань, які зазвичай залишаються непоміченими. Автор працює з перспективою граційно. Голоси трьох жінок, історія що здається прозорою та раптом розсипається на уламки. Минуле змінює форму залежно від погляду. Стиль Бюссі надзвичайно образний. Описи природи вводять у стан пильного споглядання, у якому під красою завжди щось приховане. Трагедія, що лежить у центрі роману, подається як повільне розгортання таємниці. Бюссі цікавить не злочин як такий, а його відлуння в людських долях. Як страх замикається в мовчанні, як любов перетворюється на прив’язь, як пам'ять може бути пасткою. Фінал роману змушує переосмислити кожен попередній крок. У ньому відчувається ніжність автора до своїх героїнь, до їхнього мовчазного опору часу й втратам. Це роман про красу, яку не можна відділити від болю. Ця історія тримається не лише на загадці, а на тонкому психологічному напруженні.