Пекельна пастка

Оповідання, в якому Арсен Люпен представлений жертвою, а не генієм в світі злодіїв. Назва твору - «Пекельна пастка». Хоча все так чудово починалося. Нікола Дюгріваль, його дружина та племінник Габріель полюбляють перегони. Цього разу їм щастить, як ніколи. Однак голова сімейства є людиною жадібною, тож весь виграш тримає в кишенях одягу. Про це ну ніяк не міг не знати Арсен Люпен. Він елегантно краде в Нікола годинника, а сам представляється поліцейським, що має знайти злодія. І, звісно, тишком-нишком залазить до кишені і забирає весь виграш. Реакція мсьє Дюгріваля здивувала всіх: він покінчив життя самогубством. Як на мене, це був крок необдуманий. І вдова дає слово знайти злодія, тобто Люпена, та вбити його. Наш милий герой, звісно, не хоче бути причетним до вбивства, тож дає в газету спростування, мовляв, я зараз у Штатах, нікого не грабував, а вдові готовий подарувати рівно стільки, скільки зникло. І дійсно, невдовзі пані Дюгріваль отримала шалені гроші. Здавалося б, справу закінчено: гроші повернуто, Люпен може вважати себе галантним джентльменом. Однак жіноча помста - то страва гаряча. Тож як пані Дюгріваль вийшла на Люпена і затягнула його до пекельної пастки, - про це йдеться в другій частині твору. Ось тут мені реально стало шкода нашого романтичного і, як виявилося, трохи наївного злодія, він був за крок до фізичної загибелі. І його порятунок - теж більше субʼєктивний фактор і теж доволі несподіваний. 
Легке, іронічне, хай навіть і на межі із фолом, оповідання - чудовий твір для вихідного дня чи поїздки в метро.