Українське село. Хата, з димаря якої крадькома тікає солодкий білий дим. Сільський голова та голова колгоспу на повний шлунок грають в шахи.

А за вікном чи то люди, чи то зомбі, що тиняються по селу, керовані лише інстинктами та рефлексами. Ці створіння іноді обступають вищезгадану хату, вдивляючись мертвими, впалими очима у білого втікача.

Даний роман – наче якась об’ємна посудина переповнена гірким питвом. Читаєш помалу, з тугою.

Як твір справжнього «майстра пера», в ньому є все, що ціниться з точки зору письменницької техніки: колоритні персонажі, цікавий сюжет, точна передача настроїв та ін. А також, що характерно для класиків української літератури, те й притаманно і Панасу Мирному: дуже гарний і детальний опис природи.

Захоплююча п'єса про любов, страждання, відданість, зраду, важкий вибір та докори сумління. Настільки густо заповнена п'єса почуттями, що читаючи дихати важко. Відчуваєш на грудях якийсь вантаж, тиск... Сам шукаєш вихід, виправдання, засуджуєш, борешся...

Дуже хотілося б побачити театральну постановку.