Історію розповідає хлопчик, який живе у бідній родині та ось стається сумна подія - помирає прабабця. З цього ж моменту ми й слухаємо розповідь про те, як він разом з іншими сім'ями вирушали до річки Десна і косили. Історія досить динамічно та швидко розвивається. Образи та події описані досить яскраво, також достатньо глибоко розкриті характери героїв, хоча і не здається так з самого початку.

«Тіні забутих предків» - така собі магія реалізму в гуцульських краях. Навіть зараз культура карпатських народів істотно відрізняється від традиційної української, а за часів Коцюбинського ця різниця була колосальною. Їх традиції, міфи, прикмети, язичницька магія, своєрідний діалект - все це український письменник зібрав в одній маленькій повісті. І нехай сам сюжет - дуже сильно нагадує шекспірівську п'єсу, але все інше - подальші події, кульмінація, послання, герої - автентичне.

Неочікувано розгортання сюжету так званої "кумедії" - а починалось все як пригодницька книга про сільських хлопців - натомість твір перетворився у драму з сумним кінцем.

В чому ж популярність цього невеличкого твору? Чому до нього повертаєшся знову і знову і кожен раз як в перший раз, кожен раз із новим відчуттям. Я пам'ятаю враження після першого знайомства з твором - відчуття немитих рук, брудного тіла, занедбаного та брудного одягу, хотілося декілька раз прийняти ванну, довго стояти під душем і головне вимити руки, багато-багато разів.