На знак прощання
«Театр - зона нескінченного очікування. Натхнення, що приходить до поета, натхнення як здатності до самопожертви, наведення особливого світла - той рідкісний стан чекання, який визначає присутність Божественного в нас, - у театрі стає актом колективним. Імовірність такої можливості катастрофічно зменшується, робить таке очікування неймовірно важким, а можливість - мізерною...Незнання - метод зчитування з аркуша часу первісних законів плину речей. Входження в зону самої події, а не її тлумачення»
(Режисер Володимир Клименко - КЛІМ)
У видавництві «Дух і літера» вийшла фотоілюстрована історія Центру сучасного мистецтва «ДАХ».
Столичний експериментальний майданчик проіснував близько 20 років. На першому поверсі багатоповерхового будинку, в невеликому приміщенні, керівник Влад Троїцький разом із режисерами КЛІМом, Володимиром Оглобліним (почив у Бозі 2005 року) та акторами творили історію сучасного театру. Прикро, що «ДАХ», котрий збирав повні зали, переважно молоду публіку, в тому році закрився. Хоч ніхто з ДАХівців не загубився: Троїцькому дали посаду худ.рука Київського академічного театрі опери та балету для дітей та юнацтва, КЛІМ, як подейкують, повернувся до Москви і там ставить п'єси, актори ж шукають нове робоче місце. Та обділеними у цій ситуації залишилися глядачі, особливо ті, які ні разу не переступали поріг «ДАХу», їм доведеться насолоджуватися скупими записами вистав на сайті «YouTube». Але, на щастя, не тільки цим. На знак прощання, для увіковічення себе в часі і просторі, ДАХівці випустили альбом. Його складають журналістські матеріали про вистави театру, інтерв'ю з В.Троїцьким, статті про режисерів «ДАХу», а також світлини до репертуарних п'єс. Окремо сказано про Ігоря Лещенка - сценографа і декоратора театру.
Колись у французькій лівій газеті «Le Monde» Фаб'єн Дарж написав, що Влад Троїцький - ключова фігура художнього відродження України, а театральний оглядач «Коммерсанта» Роман Должанський висловив таку думку: «ДАХ - чи не єдине місце, яке одразу спадає на думку, коли йдеться про експериментальний, незалежний театр сьогоднішньої України». Що ж такого незвичного у цьому театрі? Багато чого. Наприклад, вистава за п'єсами Луїджі Піранделло «ПІРАНДЕЛЛО, ПІРАНДЕЛЛО. ПРИСВЯЧЕННЯ ФЕЛЛІНІ» починається ще на вулиці. Перед входом у приміщення стоїть стілець, на якому стоїть пляшка й актори наливають чарку глядачам, спілкуються з ними, одна актриса вже в театрі грає на фортепіано, щоб увести реципієнта в гру, інша допомагає роздягтися відвідувачам. Ніхто, повірте, в Києві так не приймає людей, жоден театр аж настільки не ламає четверту стіну. Такий режисерський хід і не тільки він один - це заслуга керівника ЦСМ «ДАХ». Та якщо подивитися в минуле, здавалося б, який стосунок Троїцького до театрального мистецтва взагалі? Сам він з далекої Бурятії (його рідні були переселенцями з України), навчався у фізико-математичному інтернаті в Києві та Політехнічному університеті на радіотехнічному факультеті, мав приземлену освіту інженера. Але поворот стався саме в КПІ, фізик став ліриком тоді, коли на третьому курсі познайомився з Олегом Скрипкою (з котрим мешкав у одній кімнаті), а потім з Анатолієм Черковим - тодішнім лідером українського театрально андеграунду в столиці України. Як казав відомий режисер Дмитро Богомазов, театр виникає в точці зустрічі, так і тут, після знайомства з Черковим та його учнями Троїцький вирішує поступати на курс Анатолія Васильєва в Москві, славнозвісний ГИТИС, де знайомиться із Борисом Юханановим (російськи режисер, поет, автор культурологічних статей. Художній керівник Московського драматичного театру ім. К.Станіславського - Авт.) та КЛІМом, що в подальшому це призведе до створення «ДАХу». Саме зустрічі з непересічними режисерами, які навчалися й творили в Москві (працювали і в українських театрах), подальша співпраця із ними й призвели до того, що маленький театр згодом став знаменом, синонімом пошуку й новаторства в сучасному українському театральному мистецтві, адже кожен із постановників вносив свою лепту в цей креативний простір. Володимир Оглоблін, представник психологічного реалізму, робив ставку на класику. З-під його режисури вийшли: Квітко-Основ'янеківський «Шельменко-Денщик», «Лирические диалоги» за Чеховим, «Коварство и любовь» за Шіллером, «Васса Железнова» за п'єсою Горького. В тижневику «Дзеркало тижня» за 2001 рік журналістка Олена Раскіна написала, що «Васса Железнова поставлена В.Оглобліним у традиціях старого доброго психологічного театру. Саме це додає виставі добротності і впливовості - вона, на відміну від багатьох хирлявих авангардних постановок, видається відпрацьованою на славу. Ретельно відшліфовані купецькі інтонації Васси, аж до фонетичного забарвлення її мовлення і найдрібніших деталей поведінки - устами героїні повинен говорити світ мільйонерів, підприємців, хазяїнів».
Зовсім іншим був московський режисер Володимир Клименко (псевдонім КЛІМ), який переписував класичні тексти, ставив філософські твори, того ж таки Ніцшеанського Заратустру. На театральну стезю вступив у 80-х роках, почав навчатися на курсі керівника «Ленкому» та театру на Малій Бронній, радянського театрального режисера та педагога Анатолія Ефроса. Володимир Клименко створив власний театр, був учасником театрального андеграунду в Росії. В підвалі Середньокаретного провулка він ставив «Три ожидания в «Пейзажах» Гарольда Пинтера», «Пространство Божественной комедии Гоголя «Ревизор»»; в ЦСМ «ДАХ» КЛІМ в основному писав п'єси, які втілював у життя маестро Троїцький. Це: «Девочка со спичками», «Театр сміху і гріху. Любовний вертеп або Український Декамерон», «Театр Медеи». Найбільшою етапним критики вважають проект «...Семь дней с идиотом...» или несуществующие главы романа Ф.Достоевского «Идиот» - це багатосерійний театральний цикл, котрий складається із восьми моноп'єс, кожна з яких по-своєму інтерпретує окремі розділи твору російського класика московським режисером. Наприклад, у третій главі автор відтворює образ Настасії Філіповни... «Роль Настасії Філіповни виконує Тетяна Василенко. Творці вистави змінюють образ героїні роману Достоєвського...КЛІМовська Настасья помітно відрізняється від багатьох попередніх втілень цього образу. Вона позбавлена істеричності...інтуїтивно відчуває і демонструє глядачеві примарний, далекий від побутового життя паралельний світ на перетині минулого й майбутнього, реальності й невідомого...Для неї життя - це тяжке непорозуміння між земним і небесним. За час перебування в реальному світі необхідно подолати шлях від земного і гріховного до ірреального й відроджуючого світу Апокаліпсису. КЛІМ вважає, що саме така Настасья Філіповна у першоджерелі Достоєвського» (Олена Жукова «Деловая Столица» 2007 рік).
Звичайно ж, сам ідеолог і засновник театру теж має багато поставлених п'єс. Та не тільки. Троїцький створив потужний захід «ГогольФЕСТ», ініціював проект «Україна містична», заснував етно-хаус гурт «ДахаБраха». Але першим його дітищем все ж залишається ЦСМ «ДАХ» - експериментальний і новаторський театр, який шукав нового прочитання старих текстів, який створював нові форми мистецтва, котрі ще колись будуть оцінені прийдешніми поколіннями творчих людей.
Літературний форум (http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=6384)