Четвірка, пенсіонерів детективів

Ця книга дратує. І саме тому її важко відкласти. На перший погляд легкий іронічний детектив. Але дуже швидко стає зрозуміло, ця історія тримається не на самому розслідувані, а на настрої, темпі й діалогах, які формують її характер значно більше, ніж сюжет. 

Автор повертає відому четвірку пенсіонерів-детективів у гру! Цікаво?  приєднуйтесь))

 Стів Вілер , який уже звик до спокіного життя на пенсії , несподівано опинається поруч із подіями, де все виходить з під контролю. Паралельно Емі, його невістка, втягується у небезпечну гру, що починалась як звичайнезавдання, але дуже швидко перетворюється на щось значно масштабніше. Ісюжет тут постійно балансує між абсурдом і напругою, не даючи повністю розслабитися. 

Річард Осман робить те, щр вміє найкраще, поєднує злочин із гумором і створює відчуття легкої, майже невимушеної історії. Читється це швидко, місцями навіть занадто легко, ніби сама книга не наполягає на серйозності того, що відбувається. Але саме це іноді грає проти неї, розслідування не завжди виглядає достатньо перекнливим, а окремі сюжетні повороти щдаються занадто зручними, щоб повністю хм вірити. 

Водночас персонажі витягують усе. Їхня взаємодія, іронія, дрібні деталі в поведінці й живі діалоги створюють той самий ефект, за який і читають Османа, коли срава вже не так важлива, як сам процес спостереження за ними. Саме в цих моментах книга працює найкраще і запам'ятовується. 

Це детектив, який свідомо обирає емоцію замість строгої логіки. І якщо прийяти його правила гри - він затягує сильніше ніж здається на початку.