Якщо моє особисте визначення Абдо Вазена, як ліванського романтика не вірне, тоді хто ж такі романтики? Письменник доволі відомий на своїй Батьківщині і володіє не лише прозовим словоми, а й римою, тобто належить до числа сучасних творчих інтелектуалів Близького Сходу. Можна було би обмежитися загальною позитивною характеристикою для роману «Колір повітря», адже в ньому письменник зображує метаморфозу незрячого ліванського хлопчика, чия біда не завадила освоїтися в складному технологічному світі і він здійснив вольовий прорив в світ літератури, навчившись користуватися абеткою Брайля, а пізніше і комп’ютером. Історія красива до щему, аж настільки, що фізична вада перестає бути непоправною бідою, переходячи в розряд легендаоних арабських історій.

          І ось в чому дана мною характеристика романтика набуває іншого змісту. Не скажу, що негативного. Але ж, в будь-якому творі я шукаю баланс, без якого наш світ втрачає реальність і набуває риси казковості. Абсолютно все тіло роману пронизане ідеальним збігом обставин: винятково позитивне оточення підлітка Басема, сприятливі умови для його навчання і реалізації набутих навичок. Вся історія стає по східному карамельною, навіть в частині подальшої перспективи, в якій автор вже намітив ознаки взаємного кохання для юнака. Книжка може претендувати на тисяча другу казку Шехерезади. І другий момент – це намагання письменника писати настільки вишуканою мовою, що вона стає занадто докладним звітом для читача. Відсутні невеличкі загадки для розвитку читацької уяви. Насиченість найдрібніших подробиць нагадує твір відмінника, який спробував докладно, не випустивши щонайменших деталей, подати звіт про відрізок життя улюбленого персонажа. І навіть винесена в назву нерозв’язана проблема хлопця, який так і не зрозумів, як же повітря навколо нього не має кольору, компенсується великою перевагою його вдалої самореалізації. Напевно ж, його подальше життя складатиметься успішно, він житиме з коханою довго і щасливо, ставши відомим на весь світ письменником. Ліванським письменником!