Кошмари за розкладом та маніяк в аудиторії

Студентські будні зазвичай пахнуть кавою, недосипом і конспектами. Але у першокурсниці Валерії розклад дещо інший: вночі вона примусово дивиться чужі сни, а вдень намагається не стати наступною жертвою серійного вбивці, який завівся в стінах рідного університету. Ганна Левада замішує класичний містичний детектив, де кримінальна загадка щільно переплетена з гормональними бурями. Навколо Лєри постійно крутяться залицяльники, проте замість того, щоб спокійно бігати на побачення, дівчині доводиться порпатися в чужих підсвідомих страхах. Це історія про те, що іноді найважливіша навичка для виживання в універі - це не вміння вчасно здати курсову, а здатність не заснути поруч із психопатом.

Вміння героїні зазирати в чужі голови не працює як чарівна паличка, що миттєво видає ім'я злочинця. Це радше хаотичний потік візуального сміття, який ще треба правильно дешифрувати. Авторка непогано бавиться з цією паранормальною оптикою, вибудовуючи навколо неї цілком притомний психологічний портрет наляканої дівчини. Замість стерильних детективних протоколів ми отримуємо занурення в чужі фобії. Плюс, атмосфера замкненого студентського ком'юніті, де всі одне одного знають, але кожен ховає власні скелети, чудово нагнітає відчуття параної.

Але щойно історія починає балансувати між розчленуванням та молодіжною мелодрамою, виникає відчутна турбулентність:
Романтична лінія надто часто безцеремонно перетягує ковдру на себе. Десь поруч гинуть люди, по коридорах нишпорить маніяк, а героїня щедро зливає «екранний час» на роздуми про те, кому з хлопців віддати своє серце. Цей фокус на амурних справах відчутно збиває градус напруги, місцями перетворюючи трилер на підлітковий ромком із кримінальним душком.
Хоча дар Валерії позиціонується як прокляття, періодично він відверто працює як дуже зручний сценарний милиць. Коли логіка слідства заходить у глухий кут, дівчині достатньо просто побачити потрібний сон, аби інтрига знову зрушила з місця. Це краде у читача можливість самостійно складати детективний пазл.
Левова частка другорядних персонажів (особливо з когорти тих самих залицяльників) зливається в однорідну масу. Вони існують переважно як зручні підозрювані або фон для душевних метань героїні, через що їм катастрофічно бракує індивідуальності.

Фанатам історій про студентські містечка з похмурими таємницями та тим, хто любить, коли паранормальне втручається у кримінал читати буде норм. Справжні з поціновувачі детективів з магічним присмаком будуть дещо розчаровані.