Привиди дев'яностих, історичні ребуси та право на вигорання

Сюжет занурює нас в атмосферу не таких вже й далеких, але максимально некомфортних 1990-х років. Головним героям доводиться розплутувати вузол, у якому змішалися старі таємниці і свіжа кров. Книжка намагається бути не просто детективною жуйкою, а скоріше психологічним трилером про те, як минуле доганяє людей, а робота - перемелює їхні особисті життя на фарш.

Що тут дійсно працює, так це формат. Це дуже компактна історія на двісті з гаком сторінок, яка ідеально підходить для того, щоб закинути її в сумку перед поїздкою. Її легко проковтнути за час дороги в поїзді чи автобусі, і вона не встигне набриднути. Синюк, який має чималий досвід у літературознавстві, пише грамотною, живою мовою. Атмосфера тих самих «лихих» часів передана без зайвої романтизації бандитизму - тут більше про безвихідь, сірість і спроби зберегти людське обличчя в умовах тотального хаосу.

Та автору явно було затісно в рамках звичайного детективу. Спроба вкрутити в коротку історію складний «історико-психологічний ребус» призводить до того, що сюжет іноді просто буксує. Замість динамічного розслідування та збору доказів ми отримуємо забагато рефлексій та копирсання в минулому.
В результаті, щоб виділити головних героїв і їхню драму, автор робить багатьох другорядних персонажів відвертими статистами. Вони з'являються на сторінках лише для того, щоб видати потрібну порцію інформації або загинути для нагнітання атмосфери, і не мають власної психологічної глибини. Аое це все станартні речі, тому читати можна. 

«Падь» - дісно непоганий, але специфічний екземпляр вітчизняного ретро-детективу. Це швидше психологічна драма в кримінальних декораціях, де автор більше цікавиться тим, що відбувається в головах персонажів, ніж тим, наскільки філігранно і законно вони збирають доказову базу.