Шкільне життя в період нацистської Німеччини

Коли я брався за «І що з цього хлопця буде?» Гайнріха Бьолля, я чесно думав, що на мене чекають типові душні мемуари про важке минуле. Ну ці класичні історичні спогади з купою ниття та моралізаторства. Але ця книжка ... ця книжка примусила забути про такі думки відразу і вразила. Для мене це виявився такий собі практичний посібник із виживання для підлітка, коли весь світ навколо раптово з'їжджає з глузду. Я очікував суцільну депресію та сльози на фоні нацистської Німеччини, а отримав дуже іронічну, життєву і місцями відверто цинічну історію про те, як залишатися нормальною людиною посеред тотального крінжу.

Читаючи про ці чотири роки зі шкільного життя автора, коли до влади якраз приходить Гітлер, мене найбільше зачепило те, на чому він фокусується. Я не побачив тут глобальних політичних подій чи пафосних промов. Натомість я занурився в дуже побутові речі: школу, вчителів, які раптом починають носити партійні значки, і хронічну відсутність грошей у сім'ї. Для мене історичний фон тут став не просто декорацією, а справжньою гнітючою, абсурдною системою, яка намагається залізти тобі в голову. І я реально вболівав за героїв, чия головна мета - просто пропетляти і не дати цій машині себе пережувати.

Сам юний Генріх здався мені неймовірно крутим чуваком. Я кайфував від того, що він не лізе на барикади з шаблею наголо і не будує з себе обраного супергероя. Його бунт, який я спостерігав сторінка за сторінкою, - це тихий, свідомий саботаж. Поки його однолітки масово записуються в Гітлер'югенд, марширують і кричать гасла, він шукає способи прогуляти цей цирк, стрільнути сигарету і почитати нормальну книжку. А його родина - це взагалі мій особистий топ. Я був приємно шокований: вони можуть сидіти без копійки, постійно переїжджати, ховаючись від боргів, але принципово не прогинаються під нову ідеологію. Оце відчуття тихого домашнього спротиву і шаленої взаємопідтримки викликало в мене величезну повагу і в голові само собою виникли образи окупованої території України...тими - з боліт...

Я читав настільки легко і з таким тонким гумором про жахливі історичні процеси, що постійно посміхався з того, як влучно Бьолль тролить усю цю ідеологічну показуху. Мене текст абсолютно не грузив, він працює як дуже відверта, кулуарна розмова з розумним другом, який бачить усіх наскрізь.

Для мене ця книга стала потужним антидотом від будь-якої пропаганди (особливо рашистської) і стадного інстинкту. Це історія, після якої я чітко усвідомив: навіть коли система намагається зробити з тебе слухняного гвинтика, ти завжди можеш сказати: «Та ну його, в мене свої плани». Я прочитав її на одному подиху, і вона залишила в мені дуже світлий вайб свободи.