Сьогодні в черзі на рецензію в нас книга Кейт Аткінсон "Життя за життям" і на диво, але рішенням нашого #club11july їй було винесено одноголосний вердикт "книжка гарна, але затягнута" 👀

Цей твір зі сфери "подорожів у часі", типу книги "Опівночна бібліотека" чи серіалу "Бути Ерікою", про те, як зміна чогось в минулому впливає на майбутнє і чи впливає взагалі? (останнє є головним питанням)

Особливо мені подобається думка, що для того, щоб все нарешті "склалося", тобі потрібно направити свої зусилля не "назовні" (типу вбити головного злочинця ще в дитинстві), а в "всередину", на себе.

Це повертає нас до ідеї особистої відповідальності, що єдине, на що ми можемо вплинути в цьому світі - це ми самі. Тож може варто на цьому і зупинитись, а не пхати свого носа у справи інших?🤷

Окремий респект авторці за відсутність в сюжеті "типово-романтичної лінії", в якій би головна героїня реінкарнувалася б заради "рятування свого коханого" (та й взагалі за відсутність "занудно-романтичного кохання🤢" як важливої складової сюжету).

Червоною лінією через усе оповідання проходить війна. І якщо раніше я любила такі сюжети, намагалась пропустити їх через себе, осягнути, наскільки це страшно і незбагненно, то тепер моя реакція була в стилі "так, я вже все зрозуміла, можна будь ласка досить деталей і ми перейдемо далі?"🤯

Ну і улюблена цитата з книги наостанок:
"..... бо знання про його передчасну смерть усе зіпсувало б. У цьому, звісно, і полягає проблема мандрів у часі (а не в їхній неможливості)"🥰

Тож вердикт #clib11July - однозначно читати ❤️