Це не одна з книг, які зазвичай просто обдумують - надто вже багато питань повисли в повітрі і чекають моменту обговорення, живого діалогу, порівняння і суду всіх сторін.

Мрійники знаходять одне одного і спробують робити те, що ніхто досі не зміг - бути щасливими. Вони дивляться в одному напрямку, знають, що для них є щастям, їм невимовно пощастило мати в союзниках одне одного - перші кілька років пару друзів, коханців, споріднених душ (бо як іще назвати людей, які знають думки свого партнера і відповідають на непромовлені слова вголос?) супроводжує успіх. До п'ятої дитини. Далі ж - вибір, малий і великий вибір, який відділяє від щастя щоразу, як ти його відчуваєш порами свого серця.

Питання моралі у нашому жорстокому світі. Первісні інстинкти та містика. Викривлений материнський інстинкт, який працює з перебоями, та інстинкт збереження себе та сім'ї. Вбивство одного на благо інших чи вбиство всіх заради одного. Скільки ж ще питань/проблем/дилем/каменів спотикання можна виділити? 

Авторка вразила правдоподібністю: діалогів, характерів, ситуацій, почуттів. Нобелівська лауреатка Лессінг просто таки купує читача простотою та реальністю, розташовує до себе наближеністю і схожістю з життям, яким ми його бачимо щодня - вдома, по сусідству, на вулиці і в натовпі.
 В цій книзі немає місця сльозам і шмарклям, як і немає місця полум'яних любовним сценам. В ній - віра в мрію та своє кохання, сила і стійкість робити те, що вважаєш правильним на спротив світ, почуття обов'язку, нав'язане канонами суспільства, в цій книзі присутня дружба в зачаткових проявах, притеплені інстинкти та подвійні стандарти.

Скоріш за все, я не читатиму продовження дилогії - "Бен серед людей". Проте рекомендую "П'яту дитину" читачу, який стомився від фантастики, детективів, драм, читачу, який прагне включити мозок і осмислити речі, які йому природою не дано зрозуміти.

P.S. Мабуть, мій інстинкт притуплений або й зовсім відсутній, проте я на стороні Девіда.