З перших же сторінок ми бачимо дивного хлопця Алекса, якого запросили бути перекладачем у... Джонатана Сафрана Фоєра, який їде в Україну шукати своє минуле. І їде не будь-куди, а в містечко біля Луцька, біля Колок (це звідки моя мама родом). Як шкода, що немає вже моєї бабусі і я не можу розпитати в неї, що вона знала і пам'ятала про цей Трохимбрід. Автор трохи вільно жонглює відстанями і назвами - від Луцька до Ковеля не можна доїхати за 20 хв, та ще й цими дорогами, міста Сокирці немає, а є Сокиричі, Луцьк не біля Львова, а трохи далі. Хоча це важливо мені, а тим, хто не знає тих місць, це все байдуже. Оповідь складається з трьох ліній: листи Алекса до Джонатана, оповідь Алекса про поїздку і оповідь Джонатана про Трохимбрід, місце, де жив його дід - історія його пра-багаторазів-бабці Брід, його пра-пра-пра-дідів Сафрона і інших, оповідь про штетль Соф'ївку, і зрештою, загибель містечка від рук німців. Не можу обійти увагою роль українців у романі. Вони показані як посібники німців, які тільки і робили, що збиткувалися з євреїв. Було, звісно по-всякому. Були ті, хто і справді співпрацював, але були і ті, хто боровся, допомагав, ховав єврейських дітей, вивозив їх з окупованих територій. Тому ця історія викликала досить суперечливі емоції. 3 з 5