Роман Зіненко. Іловайський щоденник. Фото М.Лисейко, М.Левина; художник-оформлювач Л. П. Вировець. — Харків: Фоліо, 2016. — 281 с.

«Ми хочемо, щоб наша вітчизна любила нас так, як ми її любимо».

Саме цими словами закінчується «Іловайський щоденник» Романа Зіненка. Це звертання до читачів має зовсім неабстрактний зміст. Любов може бути різною: до жінки, до батьків, до тварин, до Бога. Найжертовніша любов — до батьківщини. Уже тисячі військових ЗСУ, добровольців, патріотів поклали голову за Україну, кров’ю довели свою любов до Батьківщини. Найбільше їх загинуло у Іловайському котлі у серпні 2014-ого року. І любов до цих людей, їхнього подвигу може проявитися у належній пошані та визнанні учасників боїв, віднайдені всіх загиблих і відзначенні державою.

Колишній морський піхотинець Роман Зіненко — найбезпосередніший учасник Іловайського пекла. Тільки чудом і з божої ласки, без жодної подряпини доброволець із «Дніпра-1» (1-й взвод 1-ої роти) вийшов «зеленим коридором» росіян, який став кривавим коридором смерті для наших патріотів. Сідий (позивний Р. Зіненка) разом із побратимами не тільки зміг вийти із щільного ворожого кільця, а й створити унікальну 17-ти денну воєнну хроніку.

У хроніці автор зафіксував свої спогади та детальні описи військових операцій у аеропорту Маріуполя, населених пунктах навколо Іловайську (Старобешеве, Виноградне, Многопілля, Червоносільське, Агрономічне, Новокатеринівка та ін.) і в самому горезвісному й оточеному місті . Це перша документальна розповідь бійця, яка цілком може лягти в основу якісного і правдивого кіно про ті буремні події, які ще довго викликатимуть шум, стануть предметом розслідувань, суперечок і дискусій.

Що ще конкретного описав боєць у своєму щоденнику? Час, місце, перебіг військових дій, докази присутності ворожої техніки, зброї РФ та «зелених чоловічків» (включно із світлинами), реакцію населення на місцевих укропів (як тільки місцеві ховалися у підвали, починалися масивні обстріли українських позицій), і, звісно, характери бійців.

Чи не в кожному розділі присутня бодай фрагментарна характеристика військового, думка про побратима. Цікаву й неоднозначну оцінку автор дав одному із героїв «Іловайського щоденника» — тепер це скандальний та одіозний народний депутат Володимир Парасюк.

«Сам по собі Вова простий хлопець. Завжди каже те, що думає. Щоб там хто не казав про нього, боягузом він не був. Можливо, розсіяний і обіцяє більше, ніж може зробити, але він не є негідником» (с.119).

Першу книжку автор присвятив своєму командиру і побратиму Денису Томіловичу. Лейтенант міліції загинув, виходячи «зеленим коридором» росіян, на «мотолизі» — броньованому тягачі, на якому 20 військових, немов із пекельного полум’я виривалися з лап смертоносної російської орди та її броньованих лещат. Цей фрагмент дуже докладно і художньо змальований у романі Євгена Положія «П’ять секунд, п’ять днів», романі, який перегукується із щоденником Романа Зіненка.

Уже згадуваний сумський письменник і редактор Євген Положій написав передмову до «Іловайського щоденника». У статті «Попіл героїв» письменник наводить такий висновок : «попіл загиблих в „котлі“ ще довго буде стукатися в наші серця…». Це тому, що й досі нема відповіді на питання, чому так багато загиблих і хто нестиме відповідальність за це? Тягар найперше моральної відповідальності перед попелом героїв лежатиме на тих людях, які знають ці відповіді й причетні до вбивств захисників нашої Вітчизни. У Біблії написано, «немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не вийде наяв» (Від Луки 8:17). Так і ця біла пляма історії з часом розкриється, і ми побачимо хто є хто у цій війні.

У джерелах наводяться різні цифри щодо особового складу добробатів. В «Іловайському щоденнику» Романа Зіненка статистика така:

«„Донбас“ — 150 бійців, „Дніпро-1“ — до 50 бійців, „Херсон“ — 30 бійців, „Світязь“ — 30 бійців, „Івано-Франківськ“ — 30 бійців, „Миротворець“ — 80 бійців. Також було 4 „бехи“, усі із 93-ої бригади і на кожній охорона по 6 бійців» (c.105).

У Вікіпедії ці дані дещо інакші. Також мовиться про те, що разом з усіма добробатами і ЗСУ у боях під Іловайськом брало участь 1400, за іншими даними 1700 бійців. Письменник Євген Положій каже про більш як дві тисячі українських патріотів. Звісно, тільки з часом ми дізнаємося правду про Іловайськ і точну кількість загиблих, бо кожне життя неоцінене, особливо для рідних і близьких, які шукають та надіються на повернення своїх захисників. Ніхто не має бути забутий у цьому кривавому місиві.

Підсумувати цей відгук хочеться згадавши імена героїв книжки Р. Зіненка, які полягли на полі бою: Микола Курносенко (позивний «Спілберг»), Денис Томілович (позивний «Ден»), Антон Хорольський (позивний «Хохол»), Василь Савченко (позивний «Вася»), Сергій Тафейчук, Роман Харченко, Тарас Брус, Прокуратов Максим (позивний «Мега»). Усі отримали посмертно орден за мужність III ступеня. Живі добровольці Іловайська не мають жодної державної нагороди.

ДРУГ ЧИТАЧА (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/47654/)