Не повірив би, якби не жив – ось що таке Орвелл. Власне, не він сам, а його антиутопія. І по семи десятках років після відходу автора ми бачимо несамовитий прогрес технологій, але як людство ми не вдосконалюємося в потрібному напрямку ні на йоту. Який це потрібний напрямок? Написавши, я сам на цьому і затнувся. Не мені ж визначати вектор розвитку. Але ми, принаймні, здатні оцінити книжки Орвелла, який вкладав у свої твори промовистий символізм і жив як людина-символ. Авжеж, символ! Ставши Джорджем Орвеллом з власної волі, він таким і залишився для всіх нас. І хто з поціновувачів його влучного гротеску згадую справжнє ім’я письменника? Ну! Згадали? Я – ні. От тільки скористався плодами технічного прогресу і прочитав: Ерік Артур Блер. Приємно познайомитися! Але не хочу далеко відходити від своєї ж тези. Як людство, ми тупцюємо на місці, розпалюючи демократії в одних місцях, пропускаємо і не помічаємо зростання диктатур в інших. І якщо еволюційний поступ демократії дається тяжко, триває довго, то диктатури народжуються, як гриби після дощу. Стрімко міняють все навколо. І якщо вже наводити порівняння, то я підберу щось із суто британського, наприклад – футбол. Атакуючи супротивника – випалюючи совок, ми переходимо на його половину поля і чомусь кілька разів поспіль знаходимо м’яч в своїх воротах. Не скажу навіть, що ми пропускаємо підступний удар. Ні. Ми забиваємо гол в свої ворота. Ми не вміємо грати в цю гру. А нас вчили довго, в різний спосіб. В літературі я би назвав низку письменників, таких як Багряний, Підмогильний, Самчук… Блін! Якщо вже почав, то зупинитися важко. Як, назвавши кількох, не згадати решту? Та, дай Боже, ви їх знаєте самі. І ось я, надпивши з української чистої криниці, звертаю увагу на визнаних закордонних письменників з того світу, якби з благополучнішого. Цікаво, що вони писали про світ?

          Вам не здається, що термін – «орвеллщина» ми застосовуємо все частіше? Наші нас вчили, та ми не вчилися. Тому, читаючи «1984», я вбачаю ознаки орвеллщини в своїй країні зараз. Це ми, віддираючи себе від тоталітаризму і, начебто, твердо ставши на бік демократії, талановито повертаємо орвеллівщину на її місце. Ясна річ, автор не писав про совок і його книжка, чимось схожа на марення, насправді достобіса реалістична. Він вклав в її зміст дитячі спогади. В ній – елементи відібрані з навчання в коледжі, де, попри наші уявлення про Великобританію, спрацьовували ті ж явища, що і в нашій школі зразку недорозвиненого соціялізму. В ній – згадки про постколоніальну Індію, Бірму, де минула частина життя Орвелла. В ній – Іспанія часів Франко. Зернина до зернини і автор відтворив систему, яка однозначно працює проти людини в усьому світі. Є тільки більш благополучні суспільства і є останні невдахи. Та прагнення диктаторів до повного контролю нікуди не поділося і від диктатури не убезпечені найкращі соціальні країни планети. А ми й поготів, бачили тільки зачатки на шляху до сучасної демократії, як її уявляємо. І забиваємо в свої ворота. І нами відверто нехтують наші обранці. Вони бикують використовуючи останні досягнення прогресу, щоб загнати під повний контроль. Диктатурі вже не потрібні воронки, достатньо правильно налагодити «Дію». Далі натовп все зробить сам.

          Жахіття, в яких існують головні герої книжки, –  не точна копія реального життя. Там – задзеркалля. Але якщо замислюватися над сюжетом і додати трохи гротескності до наших реалій, то ось він – світ фантазії письменника перед нами у всій красі. Я ні слова не хочу сказати про сам сюжет. Нехай залишається інтрига і спонукає до читання. Повірте, мова Орвелла вишукана. Недарма він готувався до кар’єри письменника з шестирічного віку.

          «1984» перекладено різними чотирма перекладачами. Я не зміг знайти інформацію про автора перекладу моєї версії, яку я слухав через ютуб-ресурс «Книги Солов’їною».