Не тішитиму себе ілюзіями: третій роман автора, прочитаний мною за останні місяці, не дає право бути експертом японської сучасної літератури. В цьому я хочу переконатися і не омину нагоди ознайомитися з творчістю інших японців. Поки що знайшло підтвердження суб'єктивне і дещо абсурдне переконання: Японія - окрема планета сонячної системи, розташована на дуже низькій орбіті, настільки низькій, що омивається водами земного Тихого океану. І, оскільки ще близько до Землі, японці мають чимало спільних із нами рис, але... Така думка вперше закралася до моєї голови тоді, коли я почув по радіо оповідання одного з японських письменників, ім'я якого, на жаль, не пригадую, а оповідання називається "Канзан і Джитттоку". І хоча Харукі Муракамі - не той автор, він так само не від світу цього. Його письменницький талант - інопланетний талант, попри роки, проведені ним у Сполучених Штатах. І я не скажу, що три прочитані його романи - це "ах, яка література!", проте перший із романів запустив механізм і я досі не припинив знайомство з творчістю, тепер вже розуміючи причину популярності автора в країні Сонця, яке сходить і за її межами. У формулі його романів є кілька констант. Містичне підгрунтя кожного із них, звичайно, не те, щоби мені хотілося читати, та вже якщо чимось літературний спадок письменника зачепив майстерність слова, то з містицизмом доводиться уживатися, тим більш, він також на "дотик, колір і смак" не такий, що зустрічався у творах буд кого з авторів Нового і Старого світів. Головні герої - здебільшого... якщо назву їх людьми несповна розуму, дам хибну характеристику, тому - ні, вони якісь особливі і за способом мислення, і за вчинками. Чи то світогляд автора залишає відбиток на персонажах, чи що? Також спільна риса у творах - дозована, але відверта еротика. Склалося враження, що окремі особи одного роману переходять в інший, тільки з новим іменем, хоча такий собі Усікава з "Хроніки заводного птаха" перейшов до "1Q84", успадкувавши ім'я і більшість характеристик нікчемного негідника. При цьому, Муракамі не експлуатує ті самі вислови і його письменницький арсенал далеко не одноманітний, тому немає враження, що три доволі об'ємні романи - то один супер-роман, вони різні. Різні, от тільки зі спільними "муракамівськими" рисами, розпізнати які змогли би члени журі конкурсів, куди твори подаються анонімно. Письменник знається на музиці і його герої, як не дивно, виявляють обізнаність у цьому ж. А все тому, що Муракамі колекціонує платівки світових лідерів і знається на класиці. Крім того, автор не є аматором у кулінарній справі. Тому характерні подробиці харчування його персонажів також розбурхують апетит читачів. Я не зупинятимусь на всіх маркерах муракамівської прози, лиш не обійду увагою його якесь особливе ставлення до форми жіночих (чи тільки жіночих?) вух. Здається, для письменника саме вони є найеротичнішою частиною тіла.
Що ж, філігранно виткана сюжетна лінія з милими дрібничками, пояснення присутності яких можна відшукати в тілі роману, складна логіка, зв'язок з якою автор не втрачає і вже десь під кінець роману розкручує для нас заплутану куделю, вміння вкласти всі думки у красиві речення, не забуваючи контрастно змалювати емоційний стан людей - цього не спростувати. Тому, що би ви думали? Я відкрив наступний роман. З перших чотирьох сторінок переконався, що припущення, які підтверджуються і тут, швидше за все є правдою. Але остаточний висновок зроблю, дочитавши до останньої крапки.