You are here
9 листопада, Коллін Гувер
Придивіться уважно до фото до цієї рецензії.
Теж не розумієте, в чому була задумка? Ці рожеві банти, рожевий одяг, якісь незрозумілі будівлі позаду (хоча ми тут гарненьки, звісно)
Тоді ми ще не знали, що це фото - ідеальна ілюстрація для книги: там теж незрозуміло, нахєра так багато всього в одному місці🤷♀️
На початку книги я писала до подруги "Чому в нас знову книжка для підлітків?"
Через 150 сторінок писала вже "О, то в нас в клубі з'явилися еротичні романи?"
Ще через 150, коли книга перейшла в якийсь трилеро-детектив, вже нічого не писала, просто малювала смайли з закоченими очами на полях🙄
Відчуття, що в автора була купа ідей, а бюджету - лише на одну книгу, тож він розважався як міг
Рецензія вийшла довга, тож терпіння тим, хто наважиться))
В чому суть: хлопець і дівчина 19 років бачать один одного вперше, "пристрасть вспишка, ля ля ля", але шо? Правильно, за класикою жанру вона завтра (саме завтра, яке співпадіння) переїздить в інше місто
Тож вони домовляються, що будуть бачитись раз на рік, саме в цей день, а протягом року - не спілкуватися 🙄
Мотивація (до речі, єдиний момент, який мені сподобався в книзі), цілком раціональна: в такому віці дуже легко "загубити себе" в стосунках, ще не знайшовши і не сформувавшись до них
Такий підхід видається мені цікавим, бо в нашому суспільстві досі переважає думка, що якщо в тебе нема партнера - то з тобою шось не так, і треба терміново це пофіксити
Тож ідея спочатку розібратись в собі, а потім з всім цим багажем про те, що тобі прийнятне, а що - ні, розпочинати стосунки, видається мені дуже логічною💛
Проблема в тому, що герої роблять це максимально коряво. Вони не намагаються жити "повноцінне життя", вони просто чекають, коли завершиться рік і вони зустрінуться знов
Далі поговоримо про "триллерно-детективну частину" і СПОЙЛЕРИ
Виявляється, що їх зустріч не була "випадковою", і насправді головний герой причетний до травм, які героїня отримала в пожежі, бо сам "по дурості і по молодості" підпалив її будинок, бо думав, що його мама покінчила життя самогубством через невдалий роман з її батьком (як вам Санта-Барбара, а?)
Оцей момент - підпал будинку 16 дитиною і уникнення покарання - є найбільш спірним для мене в цій історії
Тут можна багато говорити про стан афекту, про те, що він усвідомив свою помилку і далі, як міг, намагався допомогти героїні не зважати на отримані травми і жити повноцінне життя, але є одне але
Він "розповідає" їй про все, що зробив, на сторінках власної книги, вона, поплакавши, приїздить на їх місце зустрічі в заздалегідь визначений день (той шо раз на рік), звісно ж, з величезним запізненням, щоб потягнути інтригу, і патетично-романтично каже, що вибачає його і що він достатньо себе покарав вже сам🙄
Але мене кожного разу бісить, коли автори бестселерів (хоча книга досить посередня) на величезну аудиторію транслюють таке легковажне ставлення до життя і романтизують фактично злочини!
Я розумію, що людина сама себе гризла все життя. Але ви подаєте все так, що достатньо написали сльозливу історію, вибачитись зі словами "я навіть не очікую, що ти колись мене пробачиш, просто будь щасливою" і все знову буде добре 😡
Так не працює! Ви формує інфантильне ставлення до відповідальності у підлітків, які читають ваші книги!
Ну і в прожектор сюжету не попадає найголовніше питання: чи дійсно можна справді "пробачити і забути" такий вчинок і ніколи, навіть під час сварки не сказати "взагалі то це все через тебе"?
Фух, ніби все шо думала написала...
Готова до дискусії, чи мають автори писати на широку аудиторію все, що їм в голову прийде, чи то я вже стала на тоталітарний шлях впровадження цензури?