Байки епохи романтизму

В українській літературі є декілька відомих байкарів. Це Григорій Сковорода та Леонід Глібов. Не всі знають, що байки писав також романтик Євген Гребінка, випускник, як і Гоголь, Ніжинської гімназії вищих наук, автор романсу «Очи чёрные». Втім, байки Гребінки є своєрідними, вони не мають аналогів у російській та грецькій чи французькій літературі. І не всі вони мають гостре антипанське і соціальне забарвлення. У школі ми вчили «Ведмежий суд» - байку, в якій розкрито всю ницість російської судової системи, її корупційність та несправедливість. Алегоричними є образи суддів - тварин та Лисиці, яка написала донос на Вола. Подібною за змістом є інша байка «Зозуля і Снігир», в якій Зозуля скаржиться на недоїдання, хоча має всі можливості непогано попоїсти, однак це зруйнує її образ провісниці долі й тендітної пташки. 
Втім, є у збірці й байки філософського змісту, як-от «Мірошник». Мірошник жив собі непогано, мав хліб і булки, однак його млин стояв на маленькій річці. Після подорожі до міста Мірошнику захотілося, аби його млин стояв на великій ріці, типу Сейму. Бог почув його, замінив ріку, однак швидка течія знищила млин. Чимось цей сюжет нагадує «Казку про золоту рибку», та й написано байку в ті роки, що й відому казку. 
У байці «Маківка» Гребінка порівнює квітку і вродливу вередливу дівчину, яка, напевно, звисока дивиться на оповідача. Доки квітка дає цвіт, довкола неї є бджоли та комахи, але коли спаде цвітіння, нікого вже немає. Тож повинна дівчина памʼятати про те, що її краса є минущою. 
Моє власне спостереження: байки Гребінки не можна назвати класичними. Частина з них більше нагадує філософську поезію. Не завжди наприкінці байки знаходимо мораль: її автор може не виділити взагалі, а може просто висловити свої міркування по тексту. Деякі байки є жартівливими, зокрема «Грішник». Це швидше сатира на жінок та їхню непередбачуваність, аніж викриття вад суспільства.