Бюрократія існує скрізь. Навіть якщо це світ магії.

«Келих вогню» - це той момент, коли шкільна парта перетворюється на трибуну міжнародної дипломатії, а дитячі ігри закінчуються першою кров’ю. Чесно кажучи, організація Турніру трьох чаклунів мене просто жахає. З юридичної точки зору - це суцільна недбалість і кримінал! Відправити неповнолітніх на вірну смерть під прикриттям «традицій»? На жаль, історія знає безліч прикладів, коли амбіції чиновників ставилися вище за життя людей. Барті Крауч-старший - це ідеальний приклад «людини системи»: жорсткий законник, який у гонитві за правилами втратив власну душу й сина. Страшний тип, таких бюрократів, на жаль, вистачає і в наших кабінетах.
Але найбільше мене тут тригерить постать Рити Скітер. Це ж ходячий посібник з інформаційної війни та чорного піару! Те, як вона перекручує факти, вигадує скандали й маніпулює громадською думкою - це наша сувора реальність. Я б давав читати її статті учням на уроках медіаграмотності із завданням: «Знайди фейк». Роулінг геніально показала, що перо може ранити сильніше за закляття круціатус, бо воно вбиває репутацію.

Фінал книги - це чистий катарсис і шок. Сцена на кладовищі та повернення Волдеморта - це момент істини. А реакція Міністра Фаджа? О, це класика політичного боягузтва! Заперечення очевидної загрози, аби тільки не порушувати комфортний статус-кво. Це нагадує мені Європу 1938 року, яка заплющувала очі на насування катастрофи. Смерть Седрика Діґорі ставить крапку на дитинстві героїв. Це вже не казка, це хроніка війни, що починається. Книга важка, об’ємна, але вона необхідна, щоб зрозуміти: зло не зникає саме по собі, і іноді дорослі, які мають нас захищати, обирають власну безпеку замість правди.