Чому ми ніколи не будемо «одним народом»

Знаєте, чому цю поему в СРСР забороняли найдовше і найжорсткіше? Бо Леся Українка тут не просто показала історію кохання на тлі Руїни. Вона зробила рентгенівський знімок російської імперської душі і тієї прірви, яка назавжди розділяє український і московський світ. Читаєш «Бояриню» сьогодні  і мороз по шкірі. Це ж не про XVII століття, це про нас, про нашу вічну травму «сусідства».

Леся геніально протиставляє два уклади життя. З одного боку - козацька Україна, де жінка - це особистість, порадниця, де панує дух свободи, хай і в часи політичного хаосу. З іншого - Москва, той самий «терем», де жінка - це річ, яку треба ховати, вдягати в чужий одяг і змушувати мовчати.
Оксана, головна героїня, вмирає не від хвороби, вона вмирає від задухи. Її фізичне згасання - це метафора того, що стається з українською душею в обіймах імперії. Вона намагалася прижитися, намагалася полюбити чуже, але цей «чужий монастир» просто висмоктав із неї життя. Сцена, де вона не може вийти на вулицю без дозволу, - це найстрашніший образ неволі.
Але найконтравесійніший персонаж у творі - Степан. Це класичний приклад українського пристосуванця, «малороса». Він не злий, він любить Оксану, він нібито хоче добра Україні, але його метод - це «тиха дипломатія», лизання рук цареві, надія на те, що покорою можна вимолити свободу. Леся жорстоко розбиває цю ілюзію. Степан думає, що він хитрий політик, а насправді він боягуз, який втратив і Батьківщину, і кохану, і гідність. Його «служба» нічого не змінила, тільки знищила його родину. Це вирок усім, хто думав і думає, що з Москвою можна «домовитися».
Фінал п'єси - це абсолютний безвихідь. Образ «іржавого сонця» - це символ того світу, де немає правди. Оксанине прохання не згадувати її в Україні, бо вона «зрадила» рідний край самим фактом життя в Москві, б'є під дих. Це найвища міра відповідальності перед нацією.

Оиож, «Бояриня» вчить, що компроміс зі злом, сьогодні з  неоімперією, неможливий. Ти або борешся, або стаєш частиною цього болота і помираєш духовно. Леся Українка попередила нас ще сто років тому: там, за північним кордоном, повітря інше - ним вільна людина дихати не може. Читати обов’язково. Щоб пам'ятати, чому ми ніколи не будемо «одним народом».