Чорний ринок потойбіччя

Тінь, що крадеться» - це момент, коли Страуд зриває всі запобіжники. Люсі тепер жорстка фрілансерка-одиначка, яка живе в дірі і здає свій дар в оренду різним корпоративним щурам. А Локвуд робить вигляд, що все норм, хоча агенція летить у прірву. Все, що створювалось може враз полетіти в тартарари. Ну от як ставитись до свого  проєкту життя?!

Розкладемо цей дарк-вайб по фактах. На виду соло-режим Люсі. Вона перестає бути просто гвинтиком і стає лютою машиною для виживання. Її дует із саркастичним Черепом у банці досягає абсолютного піку - це вже повноцінне партнерство на межі фолу, де лунають найжорсткіші панчі. Дивно, але чорт забирай дієво. 
А ще ми падаємо на дно підпільного Лондона. Незаконна торгівля криповими артефактами і розкриття гнилих схем мега-агенції Ротвелла. Тут стає ясно: живі корпорати гірші за будь-якого полтергейста. Мене до цих пір не покинуло бажання там побувати))
Коли запахне смаженим, старій банді доведеться знову стати пліч-о-пліч. Спільний рейд у лігво ворога - це чистий адреналін із фірмовим чорним гумором, за який ми і викупаємо цю серію, а ще це шанс зберегти дружбу. 
Ну і трішеи про мінуси. Страждання розлученої команди трохи душать. Гордість Локвуда і впертість Люсі відверто харять, вони б вирішили половину проблем, якби тупо поговорили, а не будували з себе мучеників.
Потенціал Кіппса чисто злили.  Колишній пафосний ворог втрачає дар і стає побитим цуценям. Його шкода, але він тупо губиться на фоні цього глобального замісу.

Отож, це брутальний, похмурий міст до фіналу. Ставки максимальні, а зради б'ють прямо в серце.