Декамерон

Серед жахіть чуми десятеро молодих людей вирішують утекти від смерті… і від буденності. Вони оселяються в затишному маєтку, де кожного дня розповідають одне одному історії. Цей твір — не просто збірка новел. Це дзеркало епохи, що водночас блищить іржею гріха й виблискує золотом людської дотепності. Боккаччо зриває церковні покрови зі світу, показуючи його тілесним, кумедним, жорстоким, але живим. У його героях — коханці й пройдисвіти, вдівці й черниці, шахраї й дурні, які прагнуть одного — жити, як можуть, попри моральні заборони й обставини. Мова автора — соковита, жива, насичена іронією та співчуттям. Він сміється з лицемірства й дурості, але сміється м’яко, із розумінням. А любов, якої так багато в новелах, — не романтична мрія, а стихія, іноді грішна, іноді піднесена, завжди справжня. “Декамерон” — твір сміливий, навіть провокативний. Але його зухвалість — не заради шоку, а заради правди. Боккаччо розриває завісу між високим і низьким, між тілом і духом, між страхом смерті й жагою до життя.