Книга, яка змусила мене плакати.

Цей драматичний твір Джона Бойна охоплює період Другої світової війни. А саме - Голокост. Історія про 8-річного хлопчика Бруно, чий батько - комендант концтабору. Оскільки його призначили на нове місце роботи, вся сім‘я переїздить у нове житло. Нова оселя сімейства знаходиться недалеко від концтабору. Оповідь відбувається від імені Бруно, який не розуміє, чим насправді займається його батько. Тому маємо дещо наївну оповідь очима дитини, яка ні про що не здогадується, зі страшним фіналом. Під час прогулянки Бруно випадково зустрічає єврейського хлопчика на ім‘я Шмуль. Діти легко знаходять спільну мову і стають друзями. Єдине, що їх розділяє - колючий провід. Шмуль знаходиться у концтаборі разом зі своїми рідними та іншими ув‘язненими. Проте не може знайти свого батька. Далі обережно, спойлери! Бруно не підозрює про те, що таке концентраційний табір. Його уявлення про це місце надто далекі від реальності. Та якось Шмуль приносить німецькому другові смугасту піжаму (таку, яку носять ув‘язнені). Разом діти роблять невеликий підкоп, щоб Бруно зміг дістатися на територію і допомогти Шмулю знайти батька. Замість цього обох хлопчиків відправляють до газової камери, де вони гинуть. У Бруно залишається мати, батько і сестра.

Як підсумок хочу зазначити, що книга варта уваги. Не впевнена на скільки реально було б зробити такий підкоп і залишитися непоміченим. Втім, сама історія дає можливість замислитись над тим, що насправді велика помилка дорослих - ставитися до іншого негативно і визначати його долю лише через походження. Це урок усьому людству, бо перед смертю всі рівні і значення немає, на якому боці барикад знаходиться людина. Головне, що її характеризує, це - вчинки. Автор написав продовження, у якому йдеться про долю сестри Бруно - Гретель. Книга носить назву «Усі ті розбиті місця».