Елітний притон і боротьба з "сірими"

Коротше, якщо ви відкриваєте «Дев'ятий дім» і чекаєте на казковий підлітковий вайб у стилі «Тіні та кості», то одразу гальмуйте. Лі Бардуґо тут тупо зірвала стоп-кран і видала максимально жорстке, брудне і доросле дарк-фентезі. Це вам не Гоґвортс для повнолітніх, це скоріше елітний притон для мажорів із Ліги Плюща, які від нудьги бавляться з чорною магією і трупами.

Головна героїня Алекс Стерн, Гелаксі, якщо по паспорту, взагалі не типова «обрана» ідеальна дівчинка. Вона вижила в лютій м'ясорубці, сиділа на заборонених речовинах, має купу травм і єдиний її скіл - вона бачить привидів, тут їх кличуть кстаті  сірими. Завдяки цій мутній здібності її витягують із самого дна і закидають на повне забезпечення в Єльський університет. Але не для того, щоб вона там лекції слухала. Вона має працювати «чистильницею», типу наглядачкою в таємному Дев'ятому домі - ордені Лети, який контролює інші вісім магічних товариств Єля.
І от ці товариства - це просто якийсь хворий треш. Вони не чаклують красивими паличками. Вони віщують майбутнє по випущених нутрощах, маніпулюють світовою економікою через криваві ритуали і творять таку дичину за зачиненими дверима гробниць, що волосся стає дибки. Бардуґо дуже жирно проходиться по темі елітарності: найбагатші люди світу тут показані як аморальні виродки, яким усе сходить з рук завдяки магічним привілеям і бабкам.

Спершу книга може трохи душити - тебе просто жбурляють у вир імен, назв орденів і правил без жодних інструкцій. Але коли раптом зникає Дарлінгтон, ментор Алекс і чи не єдиний адекватний тип на весь цей гадючник, а на кампусі знаходять труп місцевої дівчини - сюжет зривається з ланцюга і несеться на вас, як товарняк. Алекс починає власне розслідування, і їй абсолютно по барабану на правила еліти.
Це токсична, похмура і реально жорстка історія. Тут просто червоні прапорці на кожному кроці від насильства до аб'юзу. Але вона тримає за горло мертвецевою хваткою. Якщо любите темну академію без рожевих соплів - це абсолютний мастрід.