Франкенштейн

Франкенштейн — не безумець і не геній. Він — людина, яка повірила, що може стати богом. Його одержимість проникненням у саму суть життя народжує істоту. І в цій трагедії — не лише чужорідність, але й болісна жага бути прийнятим, бути почутим, бути... коханим. роман пульсує електрикою епохи — доби наукових відкриттів, коли люди вперше зазирнули за межу можливого. Але водночас у тексті живе античний дух — Прометей, що викрав вогонь і поніс кару. Франкенштейн теж краде — не вогонь, а таємницю життя. Мова роману — елегантна й водночас стримана. Сама структура — історія в історії, голос у голосі. Вона нагадує, що істина — багатогранна, а кожна істота має свою правду.