Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у листопаді 2025 року Детальніше
You are here
grekovast
Primary tabs
Нагороди
Про себе
Читаю зараз
Мої улюблені автори
Мої улюблені твори
Ожинове вино
На поверхні — історія про письменника, який тікає з міста до французького села аби знайти натхнення. Але під цим сюжетом — пошук смаку життя. Книга говорить про пам’ять, що не відпускає. Про те, як минуле може визріти в нас, немов вино в темній пляшці — поки ми самі не відважимось її відкоркувати. “Ожинове вино” — це роман про алхімію між людиною і землею, між письмом і досвідом. Про те, як кожна історія має свій сезон дозрівання. І коли він настає — не треба бігти. Треба відкрити пляшку, вдихнути і по-справжньому скуштувати.
П’ять четвертинок
Гарріс створює історію — варить її, як повільне варення зі спогадів, де кожен шматочок минулого має свій смак і свій біль. У центрі жінка, яка не тікає від минулого, але живе в ньому, наче в будинку без вікон. Її спогади — не ностальгія, а зворотна сторона дитинства, темна й непередбачувана. Гарріс не романтизує пам’ять — вона показує її як стихію: теплу, коли гріє, і руйнівну, коли повертається. Кожен розділ — ніби рецепт, де між рядками замішано провину, кохання, страх. Іноді здається, що Гарріс не пише про людей, а про їхній післясмак — те, що лишається, коли все вже сталося.
Крадійка суниць
Гарріс знову повертає у знайомий світ, де звичайне приховує дивну магію. А запахи, смаки й спогади переплітаються. Але цього разу — не просто продовження “Шоколаду”. А осмислення того, як час стирає межі між добром і спокусою, правдою й легендою, материнством і самотністю. Ідея роману — про пам’ять, що зберігається не у світлинах, а в смакові, у ритуалах. “Крадійка суниць” про спробу повернути собі частинку себе, зниклу разом із часом. І коли остання сторінка закривається, залишається відчуття, ніби ти й сам щойно щось украв — крихту спогаду.
Театр
Це блискуче іронічне дослідження людської душі, приховане за завісою театрального блиску. Письменник майстерно переплітає сценічну гру та справжнє життя. Автор показує, що іноді важко розрізнити, де закінчується роль і починається реальність. Головна героїня — жінка складна, яскрава, непередбачувана. Вона живе театром і навіть у звичайних життєвих ситуаціях не знімає маску. Моєм із тонкою іронією розкриває її самолюбство, страх старіння, жагу до визнання. Але водночас у його описі відчувається співчуття й розуміння людської слабкості.
Франкенштейн
Франкенштейн — не безумець і не геній. Він — людина, яка повірила, що може стати богом. Його одержимість проникненням у саму суть життя народжує істоту. І в цій трагедії — не лише чужорідність, але й болісна жага бути прийнятим, бути почутим, бути... коханим. роман пульсує електрикою епохи — доби наукових відкриттів, коли люди вперше зазирнули за межу можливого. Але водночас у тексті живе античний дух — Прометей, що викрав вогонь і поніс кару. Франкенштейн теж краде — не вогонь, а таємницю життя. Мова роману — елегантна й водночас стримана.